11 клас українська література

16.03.2020 р. 

Тема: Літературний процес 50-90-х рр.ХХ ст. Переважання епічних форм. Жанрова

й тематична специфіка. Причини звернення до історичної тематики. Олесь Гончар”Собор” - проблемно-філософський роман. Важливі соціальні та національні проблеми у творі.

Шановні одинадцятикласники, перегляньте, будь ласка, ролик.

18.03.2020 р.
 Тема: Василь Земляк. “Лебедина зграя”як зразок “химерної прози”. Проблематика революції і
громадянської війни крізь призму національних характерів і типів.Особливості жанру і стилістики письма.

Доброго дня, мої любі дівчатка! Сподіваюсь, ви прочитали роман О.Гончара "Собор" та опрацювали матеріал підручника)) Перевірте, будь-ласка, свої знання з допомогою тестових завдань.

ТЕСТ №1

(за повним прочитанням твору)

1.     Рік написання «Собору»:

А) 1987

Б) 1977

В) 1967

Г) 1957

2.     Рік виходу твору:

А) 1979

Б) 1968

В) 1988

Г) 1960

3.     Періодичне видання, в якому було надруковано роман:

А) «Вітчизна»

Б) «Дніпро»

В) «Роман-газета»

Г) «Дружба народов»

4.     Термін замовчування «Собору»:

А) чверть століття

Б) десять років

В) півстоліття

Г) двадцять років

5.     Жанр роману:

А) суспільно-побутовий

Б) проблемно-філософський, публіцистичний

В) авантюрно-пригодницький

Г) філософський

6.     Композиція твору:

А) 26 розділів, дві вставні новели

Б) три частини, 34 розділи

В) пролог, 26 розділів

Г) дві частини, епілог

7.     Роки, описані у творі:

А) 90-ті XVIII ст.

Б) 70-ті XIXст.

В) 60-ті XIXст.

Г) 80-ті XIXст.

8.     Центральний образ роману:

А) собор

Б) Микола Баглай

В) Єлька

Г) Вірунька

9.     Основне місце дії:

А) Компаніївка

Б) Піски

В) Зачіплянка

Г) Вовчуги

10.   Збереження духовних святинь, без яких людина перестає бути людиною – така … твору.

А) тема

Б) ідея

В) основна думка

11. Доля української нації та доля духовного начала в житті суспільства; викриття духовного неблагополуччя, на яке смертельно захворіло «найпередовіше у світі суспільство» – це … роману.

А) тема

Б) ідея

В) основна думка

12.  Часові рамки подій відбуваються протягом … .

А) одного літа

Б) трьох пір року

В) одного року
Г) двох літ

13.  Храм був архітектурною спорудою … століття.

А) XV

Б) XVII

В) XVI
Г) XVIII

14.    «Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота ретроградська гидь, упізнавши сама себе, яке невдоволення Вами висловлять», – це оцінка-відгук …

А) Ліни Костенко

Б) Василя Симоненка

В) Григора Тютюнника

Г) Бориса Олійника

15.   Митці, які стали на захист роману:

А) Микола Шамота, І. Мороз, Юрчук, Лебедченко

Б) Микола Бажан, Леонід Новиченко, Павло Загребельний

В) Ліна Костенко, Остап Вишня, Михайло Стельмах

Г) Щербицький, Федорчук, Ватченко, Грушецький, Добрик

16.   «Автора «Знаменосцев» не трогать» це слова …

А) Л. Брежнєва

Б) В. Щербицького

В) Підгорного

Г) Й. Сталіна

17 Літературознавець, який назвав роман «закономірною, послідовною сходинкою у пізнанні зловісної епохи облуди й лицемірства»:

А) Юрій Шелест

Б) Василь Пахаренко

В) Леонід Новиченко
Г) Іван Бокий

18.  Що НЕ становить символ твору:

А) урочище Скарбне

Б) Зачіплянка

В) козацький собор
Г) монумент Титану 

19.  Твір починається … .

А) історичною довідкою про Зачіплянку

Б) портретом Миколи Баглая

В) описом Веселої

Г) діалогом Віруньки і студента

20.  Мати Єльки працювала … .

А) завфермою

Б) парторгом

В) ланковою

Г) свинаркою

21.  Країна, куди Іван Баглай поїхав у відрядження:

А) Іспанія

Б) Італія

В) Індія

Г) Ірландія

22. Професія Єльки на селі:

А) бібліотекар

Б) доярка

В) зоотехнік

Г) трактористка

23. Навесні Єльку спіткало тяжке горе:

А) померла бабуся

Б) прийшла похоронка про батька

В) матір у глинищі привалило

Г) з-за невідомих обставин згоріла оселя батьків

24. Причина, через яку Єльці довелося покинути шкільні заняття:

А) смерть матері

Б) переїзд до міста

В) розлучення з коханим

Г) безгрошів’я

Перевірили? А тепер до нової теми! Сподіваюсь, ви прочитали роман В.Земляка "Лебедина зграя") Ми з вами про це домовлялися))
Попрацюємо!

 Дайте відповіді на питання:

- Який творчий метод другої половини ХХ ст. визнали єдино правильним «творчим методом»? 

- Чому в часи соцреалізму майстри слова були вимушені забути про творчу свободу? 

Робота над темою уроку

    Хоча в українському літературознавстві формування жанру химерної прози пов’язують із текстом О.Ільченка «Козацькому роду нема переводу..», однак саме твір В. Земляка «Лебедина зграя» вважається програмовим твором химерної літератури. Цей текст найхарактерніше відображає знакові жанрові та тематично-стилістичні особливості химерного роману.

 Теорія літератури (визначення і ознаки запишіть у зошити)

Химерна проза (англ. Fantastic) — піджанр прози, у якому розповідається про неймовірні події, де реальне поєднується з фантастичним, умовним; засоби іронії, гротеску, театральності — з елементами фольклорної та міфологічної поетики. У «химерних» творах відбуваються дивовижні метаморфози з персонажами, зміщення подій у часі та просторі.

Ознаки химерної прози:

·використання міфів;

·міф не має хронотопу;

·присутність химерних образів;

·межу між світом реальним та ірреальним стерто.

 Короткі відомості про письменника

    Василь Сидорович Земляк (справжнє ім’я — Вацлав Вацек) напродився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінничині. Під час другої світової війни воював у складі партизанського загону. По війні захопився літературою й кіно, у середині 50-х років видав перші прозові твори, писав сценарії, був головним редактором Київської кіностудії.

     Василь Сидорович залишив невелику спадщину: декілька повістей ("Рідна сторона", "Кам'яний брід", "Гнівний Стратіон". "Підполковник Шиманський") та роман "Лебедина зграя".

Аналіз роману «Лебедина зграя» (1971)

 Сюжет

     Основні події відбуваються в українському селі з незвичайною назвою Вавилон, що розташоване над річкою Чебрецем — притокою Південного Бугу.

     Головний герой роману селянин Явтушок Голий. Він бідняк, причому бідняк одвічний. Хоче поліпшити своє життя: мати землю, господарство, одним словом, мати власність. Він з усіх сил пнеться до "вавилонської" вершини ("вавилонська", в розумінні автора, — незавершена, нездійсненна). Явтушок потрапляє між двох вогнів, бо так завжди було в романах про колективізацію й індустріалізацію: обов'язково діяло дві сили, протистояли два світи, два ворожих табори. Голому доводиться вибирати, з ким бути. Він гадає, що краще бути з тими, хто сильніший, сильніший не тільки ідейно чи фізично, але й матеріально. Явтушок прагне до звичайного людського щастя, він хоче добре одягатися, смачно їсти. І як батько, повинен забезпечити свою сім'ю. А таких цілеспрямованих людей недолюблювали, часто називали їх ворогами, бо для партійних ідеологів добро було злом (такими їх виховала Система!). Такий погляд на життя привів Україну до духовного та фізичного зубожіння.

     Та справжній ворог не Явтушок, а Максим Тесля. Це він переконав усіх вступити до колгоспу, це він у нормальному батьківському житті вбачає порушення законів суспільно-політичного життя держави. Засліплений комуністичною ідеєю, Тесля бачить у прагненні батька мати власний притулок вороже ставлення до влади.

     Тесля вірив у більшовицьку ідею колективізації. Він, як секретар райкому, був впевнений в тому, що будуть на селі й нові молотарки, й нові трактори, навіть хтось дорогу прокладе нову. Свої Погляди він вкладає в тезу: "Ми не відступимо нізащо, навіть якби на те пішло ціле життя".

     Не вдалося Максимові разом зі своїми однодумцями, які в романі протистоять табору ворогів, побудувати новій Вавилон. Сталося протилежне: знищення, руйнація того, що складалося віками.

 Тема: українське село в пореволюційний період (примусова колективізація, яку супроводжували драматичні зміни в сільській громаді, зокрема й у людських долях).

    Ідея: не зважаючи на тяжкі будні, люди прагнуть до високості, краси, чим і нагадують лебедину зграю в дорозі.

     Дійові особи

     Бідняки, яких об'єднують у комуну, а з іншого боку, на другому полюсі — багатії, колишні власники — Бубели, Гусаки, Раденькі тощо. Явтушок Голий стоїть посередині, вагаючись, перебігаючи з табору в табір залежно від політичної погоди. Деякий час намагається лишитися «побіля» поєдинку й «філософ» Левко Хоробрий.

     Одна з найприкметніших ознак твору — багатство й виразність соціально-психологічного типажу героїв, які справді сягають рівня типів, розмаїття живих, опуклих, тонко вималюваних характерів. Максим Тесля і Клим Синиця, «поет-сировар» Володя Яворський і Лель Лелькович, Орфей Кожушний і його  Мальва, брати Соколюки й Харитон Гапочка, Явтушкова Пріся й Паня Ластовенко, навіть зовсім епізодичні персонажі, як-от Тихін та Одарка, що любили обідати по сусідах надурняка, — кожен постає перед нашим зором як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті вони й утворюють ту цілісність, ім'я якій народ — у конкретно-історичній соціальній його характеристиці.

 Проблематика:(запишіть у зошити)

1. Проблема вибору людини.

2. Фанатичне засліплення комуністичними ідеалами.

3. Поєднання трагедiï та нiжностi, зла та любовi, епiчностi та iронiï, високоï фiлософiï та буденноï дрiб'язковостi.

 Символічні образи

        У романі є символічна картина, яка допомагає з'ясувати ідейний зміст і проблематику. На майдані виснажені коні, серед них лоша.

Воно захотіло пити, підійшло до річкового урвища, упало в річку й довго ще там билось. Старі коні не кинулись його рятувати. І селянин Фабіян був тільки споглядачем. Він голодний і холодний. Сидячи на клуночку під парканом, він слухав розмову коней, які оповідали про своє життя" ледь-ледь стоячи на ногах, підпираючи одне одного, якби не впасти, бо як упадеш, то вже вірна загибель.

Цю картину цензура вилучила з тексту роману, надрукувавши його в 80-ті роки, бо то була жахлива картина реального життя.

 Підсумок уроку

     Роман "Лебедина зграя" ще не осмислений до кінця ні читачами, ні літературною критикою. Проте не буде помилкою ствердити, що він — твір незвичайний і самобутній. У романі присутній дотепний оповідач, настроєний на філософський лад, зі своєю концепцією і своїми поглядами на життя. У цьому оповідачеві ми впізнаємо Василя Земляка, людину, великого патріота, закоханого в свою землю.

Домашнє завдання:

     Написати відгук на роман В. Земляка «Лебедина зграя»


19.03.2020 р.
Доброго дня, шановні одинадцятикласники!
 Готові до уроку літератури? Попрацюємо!

Тема уроку: Роман Іваничук “Мальви” - історичний роман про зраду і яничарство. Історична основа твору - активна діяльність яничарського корпусу в Османській імперії 1638-1648 р.р.

«Мальви» — перший історичний роман письменника Романа Іваничука, написаний 1965—1967 рр.; надрукований у 1968 році. Первинна назва — «Яничари".
Сам автор сказав про текст: "Мій перший історичний роман «Мальви» — про зраду, про яничарство. Через нього мав багато клопоту, заборони й цькування. Але роман був популярний, відомий усім українцям у світі. «Мальви» видали й в Америці — у видавництві «Тризуб», та ще й із тризубом на обкладинці.  У київському видавництві «Дніпро» «Мальви» вийшли стотисячним накладом. Потім — іще 30 тисяч примірників. Коли наклали заборону, книжка вже розійшлася. Назва була нейтральна — «Мальви». Але всі розуміли, що в романі я мав на увазі тих, хто зрікся рідної мови, батьківщини, став її ворогом. Тема споконвіків у нас дуже актуальна".

Пропоную для перегляду відеоролик

Прочитавши текст, дайте відповіді на питання.
1. Як сталося, що родина Марії потрапила до неволі?
2. Чому Марія примушувала Мальву топтати хрест?
3. Що символізує ім'я Мальва?
4. Чого прагнув Алім? Чи вдалося йому досягти свого?
5. До чого прагнув Селім?
6. Хто такий Стратон?
7. Чому Марія вирішила змінити віру?
8. Чому Андрій став зрадником? Чи це була усвідомлена зрада?
9. Чи зрозумів Селім свою неволю?
10. Чому Марія говорить про своїх дітей, що вони - наче зів'ялі мальви?
11.Чи стала Мальва яничаркою? Що стало переломним моментом у житті дівчини?
12. Чому Селім, будучи вірним ханові, раптом перейшов на бік козаків?
13.Чому Мальва не повертається додому?

Домашнє завдання: підготуйте характеристику героїв твору, запишіть її у зошити.


20.03.2020 р. 
                                                  Доброго дня!

Тема уроку сьогодні: Особливості характеротворення персонажів у романі “Мальви”.

Пригадайте, що таке художня деталь. Навчіться переказувати епізоди з твору, підготуйте усну характеристику героїв)


23.03.2020 р.

Тема уроку: Павло Загребельний. “Роксолана”-масштабний історичний роман про часи XV - XVI ст.

Перегляньте, будь ласка, цікаву презентацію))

Презентація "Роксолана"

Д/з: опрацювати матеріал підручника с. 273 - 276, читати роман, підібрати цитати   до х-ки  Роксолани.


25.03.2020 р.                              Доброго дня!

Тема уроку сьогодні: Образ Роксолани, дивовижної дівчини з Прикарпаття Анастасії Лісовської.

Пригадайте, що таке історичний роман. Що вам відомо про Османську імперію? Що ви знаєте про татар і турків?

                                                             Запишіть у зошити 

Тема твору: зображення історичних подій XVI ст., відтворення образу Роксолани.

Ідея:  утвердження думки автора про те, що міцна вдача, велика сила волі, цілеспрямованість та щира любов до рідного краю здатні вивищити людину над безоднею безправ’я та зневаги; гімн чистому і світлому коханню; засудження насильства, жорстокості, власності. 

“Роксолана” головні герої: Роксолана – головна героїня роману Сулейман І Махідевран – перша дружина Сулеймана Великого Мустафа – перший син падишаха та Махідевран Ібрагім – наглядач султанових покоїв, який і купує Роксолану на невільничому ринку Гульфем – одаліска, суперниця Роксолани Діти Росолани та Султана: дочка Мірімах, сини Мехмед, Абдулла, Селім, Баязид, Джихангір.

 Проблематика твору “Роксолана”: 

– любов і ненависть; 

– керівник та народ; 

– підступність і зрада;

 – воля та поневолення; 

– єдність людини з рідним краєм; 

– влив релігії на людину; 

– мораль і бездуховність; 

– жага до збагачення. 

У центрі уваги автора – гострі душевні конфлікти й суперечності, гострі психологічні проблеми. Важливі злободенні соціально-економічні питання розв’язуються ним шляхом зображення складного психологічного життя героїні, її почуттів, настроїв, роздумів.

                                        Образ Роксолани у творі Загребельного

 Загребельний у своєму романі надав багатогранний образ Анастасії Лісовської, яку всі знають як Роксолану. Автор показав її життя від дитинства, описав, в якій сім’ї виростала вона, якими були її батьки, що впливало на формування її як особистості. У результаті Роксолана постає перед читачем не просто турецькою султаною, а українкою, що досягла такого високого становища. В образі Хюррем Загребельний втілив найкращі риси не тільки українських жінок, а взагалі – українського народу. Роксолана – справжня патріотка своєї країни. Опинившись далеко від рідної землі, живучи в розкоші і достатку, вона не забула про біди свого народу, про набіги татарських орд, які винищували міста і села, вбивали людей, брали в полон, а потім продавали на невільницьких ринках. Маючи велику владу, найбільшу, що мала колись жінка в цій державі, Хюррем скористалася нею на благо рідної землі. Вона подарувала Батьківщині 40 вільних років, коли Україна могла повноцінно розвиватися і квітнути. Вона сприяла відбудові міст, церков у рідному краї, забезпечувала мир у своїй Вітчизні. Роксолана постає перед читачем надзвичайно розумною жінкою, однією з найосвіченіших на той час. Її прагнення до знань було помітне ще в дитинстві, коли вона вчилася у вікарія Скарбського. Вже тоді була помітною її вдача, яка дісталася дівчині у спадок від матусі. Саме ця вдача допомогла їй стати султаною. В образі Роксолани Павло Загребельний втілив найкращі риси українського національного характеру, риси, які дозволили дівчині-бранці стати султаною і залишитися могутньою у віках. Життя Роксолани – це боротьба за виживання та помста. Вона водночас повелителька і рабиня. Роксолана у Загребельного мудра, досвідчена, тверда, а коли треба – ласкава. Вона ніколи не вимагає, а тільки просить; не лютує, а тільки скаржиться; не втручається в султанові справи, а тільки співчуває і допомагає. Вона палка патріотка свого краю, жорстока і смілива та добра й чутлива водночас. Саме оточення та обставини зробили з неї жорстоку інтриганку й лагідну жінку. Завдяки цим рисам вона змогла підкорити не тільки серце наймогутнішого султана.

Виконайте тест

Запитання 1

У якому році П.Загребельний написав роман "Роксолана"?

варіанти відповідей

1979 рік

1880 рік

1924 рік

Запитання 2

Яке справжнє ім'я Роксолани?

варіанти відповідей

Анастасія Висовська

Антоніна Лісовська

Настя Лісовська

Запитання 3

Де народилася Роксолана?

варіанти відповідей

м.Санджар

м.Стамбул

м. Рогатин

Запитання 4

Скільки років було Насті, коли вона потрапила у полон?

варіанти відповідей

18 років

15 років

20 років

Запитання 5

Хто був батьком Роксолани?

варіанти відповідей

поміщик

священик

купець

Запитання 6

Як звали султана, дружиною якого стала Настя?

варіанти відповідей

Гасан

Осман

Сулейман

Запитання 7

Яке ім'я дали Роксолані через те, що вона навіть у неволі не переставала бути веселою?

варіанти відповідей

Хуррем

Хасекі

Гюль-Хуррем

Запитання 8

Що в перекладі означає ім'я Хасекі?

варіанти відповідей

Радісна

Найдорожча

Місячне сяйво

Запитання 9

Як звали довірену особу Роксолани з України?

варіанти відповідей

Стефан

Гасан

Річі

Запитання 10

Яку жертву принесла Роксолана заради майбутніх дітей, щоб вони стали законними спадкоємцями?

варіанти відповідей

вивчила турецьку мову, прийняла іслам

вигнала всіх коханок чоловіка

прийняла іслам

Запитання 11

Яке офіційне ім'я дав Султан Насті?

варіанти відповідей

Хасекі

Роксолана

Хуррем

Запитання 12

У романі П.Загребельного "Роксолана" йдеться про:

варіанти відповідей

заснування Запорозької Січі

долю жінки-бранки

про боротьбу українського народу проти 

Речі Посполитої

Д/з: скласти план-характеристику образу Роксолани, підготувати відповідь на питання: Роксолана -патріотка чи зрадниця? 

26.03.2020 р.  Доброго дня! Сподіваюсь, із тестами ви впоралися і проаналізували образ Роксолани, зробивши певні висновки. Переходимо до нової теми))

Валерій Шевчук. “Дім на горі” - роман-балада про любов.

Опрацюйте біографію В.Шевчука за вашими підручниками, запишіть невеликий конспект у зошити.

Твір «Дім на горі» Валерія Шевчука складається із двох частин, які ідейно пов’язані між собою. Перша частина – це «Повість-преамбула», в якій описується життя родини, яка живе в одному домі 52 роки, а доля кожного члена родини має в собі якісь таємничі та загадкові моменті. Назва другої частини – «Голос трави», у складі якої 13 окремих новел, що написані були, згідно сюжету, Іваном Шевчуком. 

В першу чергу, можна сказати, що «Дім на горі» – це справжній твір про любов до рідної землі, про любов до рідного дому, про кохання між чоловіком та жінкою. Головною  ідеєю роману-балади «Дім на горі» є досягнення єдності всього живого на нашій землі, також пізнання внутрішнього світу людини через дослідження її долі. Автор намагається зрозуміти та відкрити читачеві сенс нашого буття, показати без прикрас душу людини, заглибитися у вічне протистоянні між добром та злом, яке і є базисом руху самого життя.

У романі-балді «Дім на горі» можна виділити два ключові моменті:

- дім на горі, з якого головний герой йде у велике життя, та до якого повертається наприкінці;

- дорога, яка так і вабить його до себе.

Дім на горі, що описується Валерієм Шевчуком у романі, уособлює собою ідеал та своєрідний духовний захист, до якого так хоче дотягнутися жива душа людини. Той дім на горі так і залишився загадковим, не відкрив до кінця всі свої таємниці. В дому головним господинями є саме жінки, а чоловіки лише час від часу з’являються в ньому.

Жінки, таким чином, уособлюють в собі продовження роду та збереження традицій, а чоловіки – це такі собі блудні сини. Згідно сюжету, жінки народжували дівчаток від чоловіків, які пили воду на цій горі безпосередньо із їх рук. Хлопці ж народжувалися лише від невідомих страшних чоловіків,  які брали жінок силою.  

Велике значення у творі «Дім на горі» має символіка кольорів та окремих образів тварин та рослин, нею пронизано весь роман.

Д/з: знати визначення “роман-балада”, опрацювати матеріал підручника с.279- 281, прочитати “Дім на горі”, скласти характеристику персонажів  твору.


27.03.2020 р.             Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Тема нашого уроку: Ідея формування особистості через психо-інтуїтивне пізнання її долі за умови, що вона творилася не лише за логікою національної доцільності, а й слідує, передусім, за почуттями.

До вашої уваги презентація за твором

Презентація. В. Шевчук "Дім на горі

Реальні та алегорично-символічні образи роману « Дім на горі»

Реальні образи	Алегорично-символічні	Значення
Володимир	дім на горі	фортеця, храм душі
Галина Іванівна	«сірий птах»	диявольська сила,звабник
Іван Шевчук-козопас	дорога	життєвий шлях, шлях до серця
Оксана, його дружина	Хлопець	чоловіче першоджерело
Олександра Опанасівна,її діти	Дівчина	жіноче першоджерело
Хлопець, син Галі

Д/з: записати в зошити проблематику роману, скласти візитну картку твору   за таблицею:

№ з/п	Відомості про твір	Відповідь
1	Назва твору
2	Автор
3	Рік написання
4	Історія написання
5	Життєва основа твору
6	Тема
7	Проблематика
8	Ідея
9	Жанрова своєрідність
10	Сюжетна основа
11	Композиція
12	Образи

06.04.2020 р.   Шановні одинадцятикласники, рада вітати вас після невеликого перепочинку. Розпочинаємо роботу!

Тема уроку: Ервін Умеров. Життєвий і творчий шлях кримськотатарського письменника як відображення історії народу.

Подумайте:

1. Що вам відомо про кримських татар?

2. Яких утисків зазнавали вони за часів радянської влади?

3. Чи змінилася ситуація зараз?

4. Що таке депортація?

5. Пригадайте з історії, коли відбувалися депортації кримських татар? Через що?

Опрацюйте матеріал  підручника та зробіть у зошитах конспект біографії Е.Умерова та запишіть назви його творів.

Д/з: користуючись Інтернетом прочитайте твір Е.Умерова "Самотність"

08.04.2020 р.                                  Добрий день!

Тема уроку: "Самотність" - розповідь про останній день життя пса Сабирли, через відчуття якого подано найдраматичнішу сторінку в історії кримських татар.

Робота над особливостями твору

Безмірною тривогою і болем, драматизмом людської долі, усього кримськотатарського народу пройняте оповідання «Самотність» (1961). У ньому розповідається про долю собаки Сабирли (Терпля­чий). Розповідь ведеться від третьої особи, від імені автора. При­кметною рисою оповідання є те, що головний герой — пес Сабирли. Відомо, що героями літературних творів можуть виявлятися не тіль­ки люди. Але хто б вони не були, вони представляються в навколиш­ній реальності власниками внутрішнього «я» — цього специфічно людського способу існування. Завершеність і зосередженість ху­дожньої реальності вигаданого світу досягається завдяки наявності в нього абсолютно «ціннісного центру», який у повсякденному пере­бігу навколишнього життя відсутній. В оповіданні таким ціннісним і організуючим центром виступає образ пса Сабирли. Письменник наділяє свого героя людськими якостями: пес відчуває, думає і ви­словлює свої думки, страждає, гостро відчуваючи несправедли­вість серед людей. Події відбуваються в далекому кримському селі. Вівчар Сулейман виміняв у грека, відомого собачника, за десять вівець прекрасну чистокровну вівчарку. Проте родич Сулеймана Дагджи (лісничий), вважаючи її непридатною для чабанської спра­ви: «тобі треба звір силою, мудрець розумом», відвіз вівчарку в гори до вовків. Так з’явився на світ Сабирли. Це була незвичайна вівчар­ка, у її жилах текли дві крові: собача і вовча. Автор-оповідач просте­жує долю Сабирли впродовж багатьох років. Коли помер його госпо­дар Сулейман, Сабирли довго сумував про втрату: «Рани, від гризні з вовками загоїлись і не завдавали Сабирли особливих мук. Мучився пес від іншого: нікому тепер до нього не було діла, зникла найдо­рожча йому людина — Сулейман. Собаку вперше охопило почуття самотності». Відзначимо, ключове слово оповідання — самотніть.

У вівчара був син — Айдер, але він ще дуже малий. Сабирли віддали новому господареві. Коли вівчар ні за що відшмагав його батогом, обурений і скривджений Сабирли пішов від нього. Злий вівчар хотів забрати пса, але Айдер вийшов з рушницею і не від­дав. Незабаром Айдер виріс і пас вівці. Для Сабирли це були добрі часи — допомагав заганяти отару на пасовисько, а вночі охороняв кошару. Не стало і матері Айдера, постарілої, висохлої від горя і сліз Пакізе. Тільки у гармонії з природою Сабирли знаходить утіху, спо­кій. Таке розуміння таємниць природи досягається завдяки особли­востям художнього таланту письменника. Як людина після втрати близьких і дорогих людей, Сабирли відчуває наближення старості. Зовсім як у людей, стало ломити в кістках, поважчав. Проте Сабир­ли, як і раніше, поважали навколишні собаки: «йому поспішливо давали дорогу і з повагою дивилися вслід».

Образ незвичайного героя — пса Сабирли настільки динаміч­ний, що саме цей образ організує твір у цілісну художню структуру, дозволяючи читачеві проникнути в глибини свідомості тварини, осягнути драму життя. Почалася війна. Айдер пішов на фронт, худобу забрали. Почуття самотності не покидало пса. Автор загли­блює і ускладнює вибраний мотив. Сабирли нездужав. Підсвідомо відчуваючи тривогу і страх, побіг до села. Помітив якесь незвичайне пожвавлення, з більшою насторогою прокрався до головної вулиці. Наближаючи читача до розв’язки, автор описує трагічний момент у житті кримських татар — депортацію, разом із Сабирли уважно стежить за тим, що відбувається. Фінал оповідання закритий. Лю­дина йде, і Сабирли за ним. Так вони йшли довго, поки Сабирли не відстав. «Він подивився вслід людині, доки та не зникла за чер­говим горбом, звернув з дороги і, трохи пройшовши, заліг у межі, зарослій густою травою. Якийсь час невідривно дивився на посіріле небо, потім поклав голову на лапи і витягнувся. На розплющене око Сабирли сіла муха, але він уже не міг її прогнати» (А. Джемілєва).

Дати письмові відповіді на запитання

1. Яка тема твору?

2. У чому полягає його ідея?

 3. Яка основна думка оповідання?

4. Чому автор обирає за героя пса? Символом чого, зазвичай, постає собака?

5. Чому Сабирли постійно відчуває свою самотність?

6. Як пес реагує на смерть Сулеймана?

7. Як скла­даються стосунки з Айдером?

8. Чому інші собаки поважають Са­бирли?

 9. Як переживає депортацію Сабирли? Що пес думає з цього приводу?

10. Iз якими іншими образами перегукується образ Сабир­ли? Чому його називають кримськотатарським Хатіко?

Довідка

Хатіко з’явився на світ 10 листопада 1923 в японській префек­турі Акіта. Фермер, який колись навчався в сільськогосподарській школі при Iмператорському університеті (нині — Токійський уні­верситет), вирішив подарувати живу іграшку своєму колишньому професору Хідесабуро Уено. Той завжди тримав вдома собак, від­даючи перевагу великим псам. Уено назвав нового чотириногого ви­хованця Хаті (японською — Восьмий), тому що це був його восьмий за рахунком собака.

Коли Хаті підріс, він став постійно супроводжувати господаря. Той щоденно їхав у місто в справах. Тому Хаті проводжав професора до входу на залізничну станцію Сібуя, а о 3 годині дня знову при­ходив до станції, щоб зустріти його.Але одного разу, це було 21 травня 1925, у професора прямо на роботі трапився інфаркт. Викликані лікарі не зуміли врятувати його. Додому пан Уено вже не повернувся. Але як це було пояснити собаці? Хаті щодня приходив до станції і терпляче, до пізнього вечо­ра чекав господаря. Ночувати собака йшов на ґанок професорського будинку. Знайомі спробували прилаштувати Хаті в інший будинок, але все було марно. Хаті щоденно ходив на станцію, де чекав на сво­го улюбленого господаря. Місцеві торговці підгодовували охлялого собаку, захоплюючись між собою його наполегливістю. А залізнич­ники стежили за тим, аби собаку, що став неодмінним атрибутом пристанційної площі, ніхто не ображав.

Пес став відомим на всю Японію в 1932 після публікації в одній з найбільших газет Токіо статті «Відданий старий пес чекає повер­нення свого господаря, який помер сім років тому». Iсторія підкори­ла серця японців, і на станцію Сібуя стали приїжджати зацікавлені з метою подивитися на пса.

Хатіко приходив на станцію протягом дев’яти років аж до своєї смерті 8 березня 1935. Мертвого Хатіко знайшли на вулиці, непо­далік від станції.

Звістка про смерть знаменитого собаки рознеслася досить швид­ко, і в країні був оголошений день жалоби! Кістки Хаті були по­ховані на токійському кладовищі Аояма в районі Мінатоку, поруч з могилою його колишнього господаря. А зі шкіри зробили опудало, яке досі зберігається в Національному музеї науки. Також Хатіко відведено почесне місце на японському віртуальному цвинтарі до­машніх тварин.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
·   Опрацюйте матеріал підручника 

·  Розкрийте художньо-композиційні  особливості оповідання. Дайте оцінку екскурсам у минуле.

09.04.2020 р.                                  Добрий день!

Сьогодні попрацюємо над темою: Символічність образу Сабирли.

                                                Літературний диктант

1. Як звали господаря Сабирли?

      2. Від чого загинув Сулейман?
      3. Сабирли був сином...
      4.Дружину Сулеймана звали...
      5.Яку слабкість мав Сабирли з малих літ?
      6. Чому Сабирли шкутильгав?
      7. Хто годував пса під час війни?
      8. Хто такий Чатир?


Дайте відповіді на питання:

- як ви гадаєте, чому письменник вирішив подати історію від третьої особи, зробивши головним героєм собаку?
- як ставилися люди до Сабирли?
- коли Сабирли вперше відчув самотність?
- коли пес удруге відчув, що є самотнім?
- чи можна вважати образ Сабирли алегоричним?

                                  Асоціативне гроно до образу Сабирли (сенкан)

Вірний, самотній
страждає, сумує, тужить, 
чужий серед своїх, чужий серед чужих.
Собака.

Домашнє завдання: написати характеристику образу Сабирли.


10.04.2020 р.      Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

    Впевнена, ви перейнялися долею головного героя оповідання "Самотність". Чи можна вважати, що образ Сабирли - це образ маленької людини, яку ніхто не розуміє? Чи можна вважати, що в образі Сабирли письменник показав нам долю цілої нації?


          Наступний наш урок - урок позакласного читання. Я рекомендую вам прочитати повість Володимира Дрозда "Самотній вовк" і поділитися враженнями від твору у Viber))

      А ще на вас чекає контрольна робота, тому повторіть, будь ласка, творчіть В.Шевчука, П.Загребельного, Р.Іваничука, О.Гончара та Е.Умерова)) перегляньте відеоролики)

Гарних вам вихідних та до зв'язку!!!


13.04.2020 р. Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Сьогодні - контрольна робота за темою: "Література епохи "соціалістичного реалізму" й кримськотатарська література".

1) Виконайте, будь ласка, тести за посиланням: 

https://naurok.com.ua/test/kontrolna-robota-literatura-epohi-socialistichnogo-realizmu-y-krimskotatarska-literatura-142630.html

2) Створіть та заповніть таблицю за посиланням, фото таблиці надішліть на Viber)) 

https://drive.google.com/file/d/1n-tHyTtcKF-QPRJhmZd4-OZ3zVF0kdNu/view?usp=sharing

                                                      Удачі вам!!!

15.04.2020 р.                                Доброго дня!  

Ми приступаємо до опрацювання нової теми: Постмодернізм як продукт постіндустріальної епохи. Історико-культурна ситуація наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Визначальні риси постмодернізму.

Епіграфи:

          Постмодернізм – це світовідчуття, що перетворилося на світогляд.

О. Пахльовська

          …Постмодернізм – це там, де кожен із нас опинився сьогодні;

 це така обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися.

Ю.Андрухович

          Постмодернізм – не хронологічно фіксоване явище, а певний духовний стан…

У цьому сенсі слушним є твердження, що кожна доба має власний постмодернізм.

У.Еко

-              Пригадайте, які літературні напрями та течії ви пам’ятаєте? 

-          Як би ви назвали літературний напрям, який виник після модернізму?

                                                                  «Це цікаво!»

         Цей термін уперше з’явився у праці В. Паннвіца «Криза європейської культури» в

1917 році.

                       СПРИЙМАННЯ Й ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

         У літературі 90-х років ХХ – початку ХХІ століття відповідно до світових тенденцій потужно виявляє себе постмодернізм.

                                                         Теорія літератури (запишіть у зошити)

Постмодернізм – це світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

-        Кожна історична доба народжує покоління митців, особистостей, що ламають стереотипи мислення, приносять нові ідеї. Постмодерністи одними з перших відчули злам у свідомості мас «постіндустріальної епохи», передбачили крах соціалістичної системи.

    Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 році, але поширився він лише наприкінці 1960-рр. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі – у літературі та малярстві (поп-арт, оп-арт, «новий реалізм», гепенінг та ін.).

       Популярності постмодернізму сприяли міркування філософів Ж.Дерріди, Ж. Батая, Ж. – Ф.Ліотара, М.Фуко. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визначається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва.

        Реальним вважається варіювання та співіснування усіх ( і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії.

      Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва  у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Визначальні риси постмодернізму (запишіть у зошити):

·         культ незалежної особистості;

·         потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

·         прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

·         бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

·         використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

·         зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний, сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін. ( у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

·         суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

·         сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

·         запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

·         як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

·         іронічність та пародійність.

Світоглядні риси:

· історична іронія;

· зневіра у прогресі;

· ідея циклічності часу і вічної повторюваності;

· зневіра в будь-якій ідеї, яка бачиться знаряддям маніпуляції;

· відчуття перенасиченості західної цивілізації.

                                                                Риси поетики:

·                     інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих);

·                     колаж і монтаж (поєднання різнорідних фрагментів);

·                     гра з часом, з історією;

·                     широке використання алюзії;

·                     іронія, яка пронизує весь твір;

·                     тяжіння до прози ускладненої форми.

       Представники постмодерністських творів у світовій літературі. (У.Еко «Ім’я троянди» (1980), П.Зюскінд «Запахи» (1985), Д.Апдайка «Версія Роджерса» (1985).

   В українській літературі постмодернізм став реакцією на диктат соцреалізму. Представники: Ю.Андрухович, Ю.Іздрик, Т.Прохасько, О.Ульяненко, С.Процюк, В.Медведь, О.Забужко тощо.

-                

Світосприймання постмодерністів

Постмодерн
Онтологічний рівень (вчення про буття)	Гносеологічний рівень (пізнання)	Естетичний рівень
Відчуття порожнечі після втрати ідеологічних ілюзій; розгляд усіх цінностей як відносних, а не абсолютних; відмова від системи типізації, від змоги осягнути світ.	Перехід від творення до конструювання.	Компіляція (праця, побудована на використанні чужих творів); колаж (твір скомпонований з різних елементів-запозичень); еклектика (змішування стилів).

Літературознавче дослідження-порівняння.

              Порівняйте визначення постмодернізму в літературознавчому словнику і в працях літературознавця В.Пахаренка.

Літературознавчий словник	Літературознавець В.Пахаренко
ПОСТМОДЕРНІЗМ
(лат. post – за, після, далі; франц.  modern – сучасний, новітній) – виник в останній третині ХХ ст. Термін уперше запроваджений у теорії архітектури і застосовується для опису явищ літератури, малярства, музики, театру, філософії, теорії літератури, яким притаманні такі характерні риси,  як фрагментарність, іронічність, принцип вільного поєднання жанрів та стилів, відсутність самозаглибленості, карнавалізація, принцип творчої співпраці читача і глядача. Руйнування будь-яких цінностей, зокрема й естетичних, будь-яких канонів, будь-яких критеріїв.	- це світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт післяіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування суперсистем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

-          Яке визначення, на вашу думку, більш точне, обгрунтованіше? 

-                 Філософи, які досліджували явище постмодернізму, свідомі небезпек, які очікують на сучасну людину, і застерігають від них:

Філософи
С.К’єргегор	А. де Теквіль	Ф.Ніцше	Ч.Тейлор	Ж. – Ф.Ліотар
утрата високої мети в житті, життєвої енергії (вітаїзму)	зведення життя до «маленьких і простих задоволень»	побутовий комфорт	обмеження життєвого простору приватними інтересами	стадія, що виникає всередині модернізму

     

«Провокаційні запитання».

-          У чому сенс сучасної літератури?

-          Про що свідчить розвиток постмодернізму в українській літературі?

-          Що дала незалежність України митцям у сенсі свободи у творчості?

-          Постмодернізм – це свобода?

-          Література постмодернізму: реальність чи віртуальність?

-          Чим вражає постмодерна література?

-          Чи є актуальною проблема ситуації постмодернізму в Україні?

-          Як ви ставитеся до постмодернізму?

-          Чи засвідчує цей напрям єдино правильний шлях у нашій літературі?

-       За яких умов, на вашу думку, може розвиватися постмодерна література?

                              Складність сприйняття творів постмодернізму

ü  незвичність героїв;

ü  складна символіка;

ü  поєднання різних жанрів;

ü  перевантаженість термінами;

ü  «шокуючий» стиль: вживання вульгаризмів, жаргонізмів, ненормативної лексики;

ü  складність тематики;

ü  примітивність тематики.

-          Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що постмодерн недосконалий, твори незрозумілі?

-          Чи були у вас якісь труднощі у сприйнятті постмодерних творів? 

-          Чим вам подобаються або не подобаються твори постмодерністів?

       У літературознавстві розрізняють літературу елітну (елітарну) та масову.

                                                           Теорія літератури

Елітна література – (франц. elite – краще, добірне, вибране) – художнє письменство, розраховане на витончене естетичне сприйняття, на інтелектуально освіченого читача, що вимагає значної обізнаності з надбаннями світової культури. Вона випереджає середній рівень духовного розвитку суспільства, задає високі зразки для наслідування. У розвитку літератури елітарність протистоїть масовості.

Словникова робота.

Еліта – (від франц. elite – краще, добірне) – група людей, що виділяється серед інших своїм суспільним становищем, розумом, здібностями тощо.

             Проблему елітаризму порушували представники «Молодої музи» та «Української хати», «Розстріляного відродження», «Празької школи» та ін. Вона актуальна і для сучасного літературного процесу.

                                                           Теорія літератури

Масова література (белетристика) – художня література, розрахована на масового читача, його середній рівень розвитку. Протиставляється елітарній літературі. Головна функція масової літератури – розважальна, проте високоякісна белетристика здатна також піднімати важливі проблеми, ставити високі ідеали, покликати до наслідування, натомість «чтиво», що будується за простими схемами, відповідає на запити читача, а не формує їх.

Масова література, Паралітература, Сублітература, так на Заході називають низькопробні повчально-розважальні твори, комікси, стислі й спотворені перекази відомих творів тощо, розраховані на невибагливі естетичні смаки читачів. Ці книжки переважно багато ілюстровані й видаються великими тиражами. Вони наводнюють книжковий ринок і розбещують масового читача, прищеплюючи йому буржуазні погляди, затушковують класові суперечності в капіталістичному суспільстві.

         До масової літератури належать: любовні, еротичні, детективні та кримінальні романи, бойовики, кримінальні драми, фентезі, трилери, мелодрами.

     У ХХ ст. (особливо в другій половині) виявилася тенденція різкого розмежування елітарної модерної та масової літератури. Реакцією на цей процес став постмодернізм, коли в одному творі поєднуються «пласти», розраховані й на масового читача, і на елітарного.

Словникова робота.

Белетристика – (від фр. belles lettres  - красне письменство) – у широкому значенні – художня проза взагалі, у вузькому – легка, розважальна література для масового читача.

         Яка її головна мета? (З першого слова зацікавити читача і тримати в напруженні до останнього рядка).

Висновок. Перетинаючи межі між елітарною і масовою культурою, постмодернізм ставить знак рівняння між повсякденним життям і художньою практикою.

              Виникнення постмодернізму пояснюється причинами, але найвірогідніше його поява зумовлена переходом від однієї культурно-історичної епохи до іншої, відчуттям невичерпаності незмінного ставлення до світу і в той же час невпевненості в майбутньому.

          

ЗАКРІПЛЕННЯ

Тестові завдання

Міні-тест

1.      Постмодернізм притаманний літературі

          А) нашого часу;

          Б) межі ХІХ та ХХ ст.;

          В) майбутнього;

          Г) минулого.

2. Постмодерніст у ставленні до ідеології

           А) утверджує марксизм;

          Б) сповідує ніцшеанство;

          В) створює власну систему цінностей;

          Г) розвінчує будь-яку ідеологію.

3. Постмодерний твір будується за принципом

                 А) стирання граней;

          Б) бінарних позицій «добро-зло»;

          В) чергування подій та ліричних відступів;

          Г) авторських відступів.

4. Постмодерна людина

          А) причетна до епохальних подій історії;

          Б) тікає у вигаданий світ мрії;

                 В) існує в теперішньому і після історії;

          Г) причетна до майбутнього.

5. Мета постмодерного мистецтва –

          А) виховувати нову людини;

          Б) перебудувати світ;

                В) немає як такої;

          Г) знайти моральну істину.

6. Постмодерний митець

          А) продовжує класичну традицію;

          Б) заперечує досягнення культури минулого;

                 В) грається з текстами письменників-попередників;

          Г) виробляє власне бачення літератури.

7. Вводячи чужі тексти у власний, постмодерніст виражає почуття

                 А) іронії;

          Б) схилянства;

          В) учнівства;

          Г) сатири.

ПІДСУМОК

Знати відповіді на питання:

 -        На якого читача розрахований постмодерний твір?

 -        Чи можете ви визначити характерні риси сучасної української літератури? Назвіть їх. 

 -        А якій літературі надаєте перевагу ви – елітній чи масовій?

    

          ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

    опрацювати матеріал підручника, знати визначальні риси постмодернізму та його представників.



16.04.2020 р.                             Доброго дня!

 Сьогодні ми продовжуємо говорити про постмодернізм. Сподіваюсь, ви опрацювали матеріал попереднього уроку. Сьогодні перегляньте, будь ласка, відео для закріплення матеріалу.

Домашнє завдання: опрацюйте за підручником біографію Ігора Римарука, зробіть у зошитах невеликий конспект.



17.04.2020 р.                                            Доброго  дня!

Тема уроку: Поезія. Ігор Римарук "Обнови" - типова постмодерна стилістика й поетика вірша; центральна ідея - покликання й призначення людини на землі, коли завжди є проблема вибору життєвого шляху.

                            РИМАРУК  ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

                       

Народився 4 липня 1958 року в селі М'якоти Ізяславського району в сім'ї вчителів.

В 1962 році батьки переїхали в село Западинці. Тут він навчався в школі і закінчив її у 1974 році із золотою медаллю. З червоним дипломом завершує і факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.

В 1978 році починає друкувати свої твори в журналах "Дніпро", "Жовтень", в "Літературній Україні".

Після закінчення університету працює в редакції газети "Вісті з України", пізніше — редактор видавництва "Молодь", зав. відділом поезії видавництва "Дніпро".

В 1984 році виходить перша збірка поета "Висока вода". Він стає членом Спілки письменників України. За другу збірку "Упродовж снігопаду", що вийшла у 1988 році, стає лауреатом комсомольської премії ім. О. Бойченка.

В 1991 році за збірку "Нічні голоси" нагороджений премією ім. В. Булаєнка.

За збірку "Діва обида" в 2002 році нагороджений Національною Шевченківською премією.

Головний редактор журналу "Сучасність"

Жив і працював в Києві.

Загинув 3 жовтня 2008 року у м. Львові.

ТВОРЧІСТЬ

Автор поетичних книжок:

“Висока вода” (1984)

“Упродовж снігопаду” (1988)

 “Нічні голоси” (1991)

 “Діва Обида” (1999).

 "Goldener Regen" ("Золотий дощ", 1996, видавництво "Brodina", німецькою та українською мовами)

"Бермудський трикутник" (2007)

"Сльоза Богородиці" (2007).

Упорядник антології нової української поезії "Вісімдесятники" (1990, Едмонтон).

Вірші перекладалися багатьма мовами світу, друкувалися в англо-, іспано-, польско-, російсько-, румуно-, шведсько-, німецькомовних антологіях української поезії.

ПОГЛЯД НА ТВОРЧІСТЬ

   Iгор Римарук — один з тих, хто захищає гідність сучасної української поезії. Шевченківська премія 2002 року в галузі літератури та нагорода Форуму книговидавців у Львові за збірку «Діва Обида» лише суспільно це означили.

   Книга «Діва Обида» — справжня-перлина української модерної лірики — стала своєрідним гімном-пїдсумком усієї творчості І. Римарука. Тут поет переосмислює роль творчої особистості в залізних путах тоталітарної системи, говорить про її вплив, сенс та значення. Він показує важку проблему морального вибору в суспільстві, де не потрібні вірші, бо давно знецінено взагалі всі святині, що були недоторканими впродовж вікової історії українського народу.

Митець не ганьбить поетів-пристосуванців, навіть змальований ним образ Діви Обиди (що з давніх-давен несе у собі символ зрадив неминучої поразки) не має на меті картати все тоталітарне суспільство, адже автор покликаний не засуджувати, а лишень вказати на духовну ницість та занепад моралі тих, чия творчість могла би мати великий вплив та формувати" свідомість, а формує, на противагу здоровому глузду, ущербний і викривлений світогляд, дуже далекий від взірця українського національного світогляду.

Діва Обида — це стан. Стан слів та речей.

Діва Обида — це та неймовірна іпостась Марії, в якій Вона являється лише нам, лише тут. Тисячолітній сум. Первісне мовчання. Безсловесна Заступниця. Безнадійна Надія. Тремтливий, непевний зв’язок. І все ж таки…

Страшна правда кожного протистояння над прірвою полягає у тому, що відчайдушно й приречено борешся лише сам із собою і ніколи не знаєш, якого тебе забере чорна глибина. Тебе, який певен, що все навкруг — шумовиння днів, гра тіней, хаос звуків; або тебе, який перевіряє — страхом, болем і смислом, чи досі живий.

Страхом. Не страхом і тремтінням у спробі осягнути ваготу і велич абсолютної покори, як Авраам, якого так полюбив єврейський Бог і датський філософ. А страхом втрати зв’язку, який саме і дозволяє бути не те щоби непокірним, а неслухняним — страхом втрати пам’яті. Пам’яті про неслухняних. Пам’яті, в ім’я якої необхідно «поставити вірш — свічу незабутому предку». Адже час спливає надто непомітно, й епохи відлітають з якоюсь відьомською швидкістю, осідлавши комету (чи, пак, помело), а тим часом ти невпинно наближаєшся до своєї середини, після якої розпочнеться зворотній відлік.

Страх писати і поруч — страх не писати. Від їхнього вічного тертя народжується біль.

Болем писати — не те саме, що писати страхом, хоч вони не просто переплетені, вони злиті. Адже немає солодкого страху, коли біль солодкий — є. Писати — щодня примножувати його. Біль — найчіткіший кордон, усвідомлена межа. Далі — зась. Найстрашніший біль — спотворення смислу.

А ще в цій поезії – велика любов до Бога, але така, в якій християнськість поєднується з язичницьким світовідчуттям, книжне слово проповідника найвищої любові й віра у Царство Боже корелюють із вічним і сокровенним знанням, з найглибиннішими архетипами культури, без яких людина не є людиною. Це, зрештою, задекларовано й у програмовому вірші:

Може, душа, спопеліла дотла,

не озвіріє...

Чом же ти ймення Обиди взяла,

Діво Маріє?

У “Глосаліях” (до речі, глоса – маловживане або незрозуміле слово чи вираз, що трапляються у давніх текстах, і пояснення до них), які самі по собі є унікальним за красою і вивершеністю зразком сучасної (модерної) поезії, виведено слова-концепти Римарукового поетичного космосу:

Істинно кажу вам трава

істинно кажу вам вода

істинні кажу вам слова

допоки горить звізда [...]

істинно кажу вам огонь

істинно кажу вам земля

істинно не з лона кажу

з долонь пробитих вам немовля.

     Про твори Ігоря Римарука можна сказати, що вони несуть у собі своєрідну «протестантську настанову», він уособив фаховість та ерудовану інтелігентність «вісімдесятників». Про його творчість писали багато протилежного, проте незаперечним лишається факт популярності його творів. Показовою є поезія «Різдво» із циклу «Відлуння». Біблійний мотив народження Ісуса Христа набуває сучасного озвучення, водночас автор ніби стирає часову межу, бо немовля у велетенських яслах гріється «під боком у мінотавра». Згадаймо, що Мінотавр, за давньогрецькою міфологією, — це чудовисько з тілом людини і головою бика, йому як данину приводили молодих людей для поїдання. Те, що Боже немовля гріється під боком такого чудовиська, наштовхує на думку, що Бог — це справді любов, вона рухає світом, тому будь-яке зло любов’ю можна приборкати. Але є засторога: привітати немовля йдуть «тріє царі у маскхалатах» із ліхтариком, вони «з дороги збилися», що й не дивно, бо не провідна зірка покликала їх у дорогу, а примусове виконання обов’язку. Різдвяна зірка відбивається і «множиться» у снігах і «дзеркальних мурах», а «ясна пані клубок розмотує вузлики тихо зав’язує». Мимоволі виникають думки, що навіяні прочитанням твору: як зберегти оте «немовля» в собі, як протистояти жорстокості світу, як узагалі зберегти первозданну святість усього сущого, аби врятувати цей світ.

                                                          «Обнови»

Молодій душе

радій обновам —

лавровий вінок стає терновим

стражники у мученики пруть

хрест не орден

хрест не одберуть

на крилатий герб у консуляті

задивились коники крилаті

а буланий змій

а вороний —

де ви нині

в упряжі якій

мчить полями бричка макабрична

деренчить горлянка візника

і твоя

душе

зоря одвічна

в небесах оновлених зника

КОМЕНТАР

Вірш написано в цілком постмодерній манері, що характерно для автора. У поезії майже немає розділових знаків, а рядки не відмежовуються великою літерою. Читач сам розставляє акценти і творить власне розуміння твору, звертаючи увагу на власноруч збудовані синтаксичні конструкції. Проте, як і в багатьох текстах І. Римарука, в ньому яскраво виражена біблійна символіка, яка тісно переплетена з проблемами й труднощами мирського (чи сучасного?) буття. «Лавровий вінок стає терновим», — це не лише натяк на муки Ісуса Христа, а й розуміння того, що в цьому житті все є швидкоплинним, у тому числі й моральні цінності, бо вже «стражники у мученики пруть». Цілком по-філософському автор вирішує питання про покликання й призначення людини на землі, коли завжди є проблема вибору життєвого шляху: «хрест не орден хрест не одберуть». Тільки особистість знає, що має хрест, і його слід пронести гідно, як Христос. Окремою темою звучить протистояння покликання поета та імперської залежності, що глибоко сидить у підсвідомості, бо все ще мимоволі озирається «на крилатий герб у консуляті». Минає час, і йому належить щоразу бути оновленим, саме тому минуле й майбутнє завжди поруч, саме тому «зоря одвічна в небесах оновлених зника», щоб означити новий поступ для душі.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

 Виразно читати та розуміти зміст вірша "Обнови".




22.04.2020 р.        Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Тема уроку: Василь Герасим'юк. "Аркан" - філософський верлібр про призначення  чоловіка на землі, коли завжди є проблема вибору життєвого шляху. 

Василь Герасим’юк — гордий поет.

Аристократ української поезії.

Його поетична свідомість прагне з гуцульських верхів і

                                           дніпровських круч осягнути шкалу Всесвіту. (І. Дзюба)

 Коментар

      Їх було мало завжди. Так, для кого поезія — не просто слова, а стиль на землі. Але не кожен, хто береться за перо — Поет, і не кожен, хто має безліч видатних книжок, вартий називатися ним. В. Герасим’юк — сучасний поет, автор багатьох збірок, що завоювали велику прихильність читачів. Його твори у складній метафоричній формі виражають глибинний зв’язок із рідним краєм, містять роздуми про сенс людського буття.

Рубрика «Скарбничка теорії літератури» (запишіть у зошити).

Екзистенція (від лат.— існую) — внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», унаслідок чого вона є конкретною, неповторною особистістю;
Палімпсест (із грец.) — пам’ятка давньої писемності, звичайно пергамент, з якого стерто первинний текст і написано новий, крізь який інколи проступає старий;
Верлібр, або вільний вірш — один із видів віршів, ритмічна єдність яких ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речень) та їх інтонаційній подібності. Верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну кількість наголосів, довільно розташованих. Не використовує рим, тому не поділяється й на строфи.

                                   Про автора

        В. Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в місті Караганді в сім’ї репресованих Дмитра та Марії Герасим’юків, вивезених із рідного села Прокурава у товарняках, під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских формирований». За три роки до народження Василя його батьки «погодилися» на довічне поселення в Казахстані, що й засвідчили підписами на паперах, які лягли в картотеку каральних органів. Про знайомство родин своїх батьків сам Герасим’юк розповідає: «Ось візьмемо мій вірш «Родинна хроніка», там написано все, як відбувалося насправді. Як моя бабця — мати батька — познайомилася з моєю мамою. У Карпатах вони жили на різних верхах, а у тому бараці вийшло, що одні нари були зверху, а другі знизу. І ось на нижніх — мій батько зі своєю матір’ю, вони потрапили туди через батькового брата, а на верхній — моя бабуся, моя мама і ще її молодша сестра спали…»
          Один із Василевих дідів був командиром українських січових стрільців, інший — командиром УПА. Останній упродовж певного часу відбував ув’язнення в одному таборі з Йосипом Сліпим. «Але після сенсаційного двадцятого партз’їзду ситуація в імперії почала дещо змінюватися, і я з батьками повернувся в Україну,— згадує поет.— Як мені розповідали, я сильно хворів. До інших хвороб долучився коклюш. Я не міг спати, задихався від кашлю. Тоді мати брала мене на руки і виносила вранці на берег гірського потоку. Там я засинав. Після обіду йшла зі мною до смерекового лісу. Настояне на хвої гірське повітря вливалося в мої дитячі груди, і кашель потроху відступав. Отак материнська любов і Карпати врятували мене від смерті».

Формування майбутнього поета.

          У селі Прокурава на Косівщині Івано-Франківської області минули дитячі літа Василя. Саме тут споконвіку жили митці — живуть вони там і сьогодні — різьбярі, музики, вишивальниці, ткачі, кушніри… Біля Прокурави розкинулися Брустури, де можна почути найкращу на Гуцульщині троїсту музику; тут не тільки грають, а й самі роблять інструменти, які розмовляють усіма голосами Карпат. Нема сумніву, що художнє світобачення В. Герасим’юка виникло в голосах брустурських цимбалів і прокуравських сопілок, у дивах гуцульських килимів і вишиванок, у загадковому й щемливому світі нашого карпатського народного мистецтва. Як говорить поет, його дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала «стрімкі узори».
        Писати Герасим’юк почав ще в шкільні роки. Його вірші потрапили на сторінки літературних журналів, швидко привернули увагу читачів. По закінченні філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка Герасим’юк працював у видавництвах «Молодь» і «Дніпро». Перші поезії митця хвалили і вчителі Коломийської середньої школи, де навчався Василь Дмитрович, і працівники місцевих газет. Митець ніби народився з тривожною недовірою до свого таланту, він нестанно шукав, як йому здавалося, нового вияву для своїх задумів. Поету болить доля високого мистецтва, серед якого зростав і ціну якому розуміє. Тому, намагаючись збагнути таїну килимів Параски Танасійчук (таємниче мистецтво народної майстрині, гуцульської чаклунки стало символічним народженням ліричного героя, його душі, світогляду, ставлення до життя і сприймання краси) чи возвеличити подвиг майстра, що зробив дерев’яний літак і розбився на ньому, заявляє: Я напишу такі вірші, від яких всохнуть руки гуцулові, якщо він робитиме 50 сувенірів щодня!

 Творчий доробок письменника.

          Закоханість у Гуцульщину відчувається в кожному вірші В. Герасим’юка. З тієї закоханості він постає як творець, саме вона формує незалежність його поетики. Формування особистості відбувалося у рідному краї, де поєдналися язичництво і християнство, які письменник у своєму духовному досвіді не відділяє. «Смереки» (1982) — перша поетична збірка, у якій він чинив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття природи й людини; інтимізацію цього світу. «Потоки» (1986). Назва збірки не довільна: потоки — одна з тих стихій, що творять величний, грізний і очисний космос Карпат («високі потоки» — символ і нещадної, і життєдайної плинності й безупинності, неминущості минущого). «Космацький узір» (1989). У ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, планувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами,— і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х. «Діти трепети» (1991) — найдраматичніша збірка у творчій спадщині В. Герасим’юка минулого десятиліття. До неї ввійшли вірші, писані переважно в період піднесення національно-демократичного руху, коли складалися об’єктивні й суб’єктивні передумови для здобуття омріяної державної незалежності України. «Осінні пси Карпат» (1999) — своєрідний підсумок творчого шляху поета. Збірка мала підзаголовок «Із лірики 80-х», хоча містила дещо із 90-х. «Серпень за старим стилем» (2000) — своєрідне доповнення до «Дітей трепети», як повернення до себе молодшого. «Поет у повітрі» (2002) — вершина свого самовираження поета — його свободи. За цю збірку В. Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка. «Була така земля» (2003) — назву до цієї збірки взято із вже раніше створеної — «Потоки», нове зібрання твору дещо розширено: як утрату не лише традиційних уявлень, а й самого світу, що ці уявлення породжував. «Папороть» (2006) — ця книжка складається з двох розділів. Перший — «Суха різьба» — поезій останнього часу. До другого — «Чорні хлопці» — увійшли окремі твори і фрагменти з написаного переважно в останній чверті минулого століття. У збірці органічно поєднані нові твори і краще з доробку митця, що давно стало невід’ємною частиною сучасної української поезії.

 Особливості творчої майстерності

        Поетичний світ В. Герасимка відбиває нерозривний зв’язок автора з його рідним краєм — Гуцульщиною. Митець звертається до різних проявів народного буття. Його захоплює духовна краса українських горян, він переймається їх проблемами, намагається зазирнути в глиб народної душі. У цьому поетові допомагає добре знання народних звичаїв, вірувань. У творчій манері митця відчувається бажання поєднати досвід духовного життя українського народу із загальнолюдськими культурними надбаннями. Поезії митця засвідчують його значний інтелектуальний потенціал, схильність до філософських роздумів. Характерною рисою художніх пошуків Герасим’юка виступає поєднання християнської духовності з давніми гуцульськими віруваннями.
       Поет виступив продовжувачем традицій верлібру в українській літературі, показав себе у цьому справжнім майстром. До нього верлібр з успіхом використовували Леся Українка, І. Франко, П. Тичина, М. Рильський, інші відомі митці слова. Такий вірш відобразив формування певного поетичного світогляду, здатного відобразити життя в усій його складності й мінливості. Саме верлібр якнайкраще підходить для відтворення самобутнього світобачення Герасим’юка, тісно узгодженого з прадавніми гуцульськими уявленнями про людину й довкілля. Змальовуючи глибинну єдність свого ліричного героя з людьми, звичаями, природою гуцульського краю, Герасим’юк утверджує думку про особливу роль, яку в житті кожного відіграє мала батьківщина. Нерозривний зв’язок із родовою традицією зовсім не заважає йому вільно почуватися у світовій культурі. Звертаючись до світових образів та мотивів, поет оригінально й художньо переконливо розкриває їх нові грані в національному духовному контексті.
 
 Творчі здобутки. Діяльність триває…

      В. Герасим’юк — ведучий літературної радіопрограми «На межі тисячоліть». Разом зі своїми співбесідниками розмірковує про тенденції сучасного існуючого процесу, сперечається, прогнозує, нагадує про наші духовні біди, думає над тим, як їх позбутися. Бо вже сама назва радіопередачі мимоволі спонукає її «дійових осіб» озиратися назад, підсумовувати, міркувати. Його співрозмовниками можуть бути молодий скульптор, якого знають хіба що у вузькому колі професіоналів, і священик із віддаленого села, про якого слухачі довідуються з передачі. Та кожен, хто ступає «На межу тисячоліть», обов’язково непередбачувана людина, особистість зі своєю моделлю світосприйняття і мислення. На першому Всеукраїнському кінофестивалі у 1991 році показували фільм, знятий за сценарієм Герасим’юка — «Нам дзвони не грали, коли ми вмирали». Фільм замислювався під іншою назвою: «Сорок сьомий». Саме тоді сотні УПА вели тяжкі бої з військами НКВС у Карпатських лісах. Зокрема, і довкола Космача — одного з найбільших українських сіл із 30 присілками.
       В. Герасим’юк вважає, що то був складніший і трагічніший період у житті нашого народу, ніж навіть козацька доба. Звідки бралися сили, щоб чинити опір таким сильним і страшним режимам, якими були гітлерівський і сталінський. Здебільшого то були сільські хлопці й дівчата, які далі Косава чи Коломиї нічого не бачили. Платили своїм молодим життям, щоб жила посеред нас, українців, ідея незалежності. Василь Дмитрович створив у своїй поезії власну абетку символів, вичитавши їх у чотирьох стихіях. Стихія повітря — це там, де перебуває поет, це наш теперішній час. Слово — теж стихія, поезія — спільна мова минулого й майбутнього. Абетка символів В. Герасим’юка: Віра, Характер, Вірші, Мова, Мати, Світогляд, Стихія, Авторитет.
В. Герасим’юк — лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка 2003 р., літературних премій ім. П. Тичини, В. Свідзинського, премії «Князь роси» ім. Тараса Мельниченка та ще кількох престижних відзнак. Він член НСПУ й АУП. Його поезія перекладена 20 мовами світу.

 Опрацювання ідейно-художнього змісту поезії «Чоловічий танець» 

Слухання вірша у виконанні автора
Режим доступу – https://www.youtube.com/watch?v=b3iVXe3KljE

Бесіда за питаннями:

• Чи знаєте ви, що таке аркан?

Перегляд відео – виконання танцю гуртом «Квіти України».
Режим доступу – https://www.youtube.com/watch?v=3P6leo9N5OA

Аркан – це український народний чоловічий танець, поширений серед гуцулів, є елементом обряду посвячення гуцульського 20-річного юнака у легіні (після проходження обряду він отримував право танцювати, носити бартку (топірець), вбивати ворогів та підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком). Аркан має дві групи рухів 1) «прибий» і «зміни», 2) «підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга зустрічається також в коломийкових танцях). Танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках.

Одним з древніх символів горянського життя є танець аркан. Він містить у собі елементи язичницького ритуалу. Найімовірніше, тоді це відбувалося під відкритим небом — ближче до Сонця та Богів… Горяни сходилися докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала наче самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще…    Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу розпастися, “заспокоїтись”. Очевидно, лише самі танцюючі мимовільно відчували, коли наставала мить єднання з Богами. І навіть у сучасному цивілізованому сценічному варіанті аркан вперто зберігає запалюючу силу, гуцульську чоловічу первісну, майже якусь звірину енергетику, злиття танцювальної культури самих гуцулів та сусідів румунів. Хлопці демонстрували свої силу,спритність,дисциплінованість. Аркан далеко не єдиний танець у язичників-горян, який виконувався в колі та мав ритуальне значення. (“Гуцульські танці “коло”, “колесо”, “кругляк”, “кочело” теж  виконуються в обрядовому варіанті, як рух по колу вправо і фактично імітують хід небесних світил (сонця)”.

• Яке значення, на вашу думку, вкладає поет у слова «чоловічий танець»? Чому?
• Для чого кожен чоловік хоч раз у житті повинен станцювати аркан

 Складання опорної схеми (запис у зошити).

«ти мусиш танцювати аркан» повинен відчути, як рветься древнє чоловіче коло стати у це найтісніше коло змішати із ближніми піт і кров готовий до древнього танцю.

• Які почуття, на вашу думку, охоплюють тих, хто виконує цей танець?
• З якою метою автор вводить біблійну історію про Христа і двох розбійників?

 Аналіз вірша.

Тема: відтворення особливостей чоловічого танцю, який перетворюється на таємничий ритуал.
         Ідея: возвеличення аркану як стихії родової єдності.

Визначення художніх особливостей твору
Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко», «ти…»
Епітети: «древнє чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло», «грішний світ».
Метафори: «коло тяжко рветься», «мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу».
Звертання: «Сину людський».

• Якою є форма вірша?
• Чому саме верлібр обрав поет?

 Складання сенкану  (запишіть у зошити та складіть свій сенкан).

Аркан
Древній, сміливий
Почати, відчути, стиснути
Потрібно виконати хоч раз у житті
Чоловічий танець

Закріплення вивченого матеріалу

Прокоментуйте слова Івана Дзюби: «Василь Герасим’юк — гордий поет. Аристократ української поезії. Його поетична свідомість прагне з гуцульських верхів і дніпровських круч осягнути шкалу Всесвіту».

 Домашнє завдання

Уявіть, що ви повинні взяти інтерв’ю у поета. Підготуйте кілька запитань.



23.04.2020 р.                             Добрий день!

Тема нашого уроку: Юрій Андрухович. "Астролог", "Пісня мандрівного спудея", "Козак Ямайка".

Опрацюйте, будь ласка, матеріал))

                                         АНДРУХОВИЧ ЮРІЙ ІГОРОВИЧ

Юрій Ігорович Андрухович народився 13 березня 1960 року у Станіславі (Українська РСР, СРСР), нині Івано-Франківськ. Родина: батько — Ігор Мар'янович (1930-1997); мати — Ганна Степанівна (1940-2016); дружина Ніна Миколаївна (нар. 1959); дочка Софія (нар. 1982) і син Тарас (нар. 1986); онучка Варвара (нар. 2008, донька Софії). Володіє українською, російською, польською, англійською та німецькою мовами.
Навчався в спеціалізованій школі № 5 з поглибленним вивченням німецької мови. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві (1991). 
Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії часопису «Перевал» (Івано-Франківськ, 1991-1995).
Був лідером відомої поетичної групи «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада»), яка об'єднала авторів з Рівного (Олександр Ірванець), Львова (Віктор Неборак), Івано-Франківська (Юрій Андрухович). Один із засновників постмодерністської течії в українській літературі, яку умовно називають «Станіславським феноменом». Представники цього напрямку активно розробляють поетику «карнавального» письма.
З 1991 публікується у великих літературних журналах України. Автор збірок поезій: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для Мертвого півня» (2004), романів: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця. Замість роману» (2007), книг есеїв: «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Диявол ховається в сирі» (2006), «Тут похований Фантомас» (2015).
У 1990-х разом з Ю. Іздриком видавав «часопис текстів і візій» «Четвер» (1991-1996; перший в Україні постмодерністський журнал). Головний редактор літературного альманаху «Потяг 76». Протягом кількох років вів рубрику «Парк культури» у щоденній газеті «День» (Київ).
У 1996 захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості замовчуваного в радянські роки класика української поезії першої половини XX століття Богдана-Ігоря Антонича.
У 1989 за результатами публікації двох книг віршів прийнятий до Спілки письменників України, у 1991 — за ідейними переконаннями вийшов зі складу Спілки разом з кількома колегами і стає ініціатором створення Асоціації українських письменників, а також її віце-президентом (1997-1999).
У 1997 в Україні окремими виданнями вийшли 4 книги Андруховича: «Екзотичні птахи і рослини» (вірші), книга прози (романи «Рекреації» і «Московіада»), роман «Перверзія», книга есеїв «Дезорієнтація на місцевості».
Естетичні погляди «станіславської» літературної школи, лідером якої є Андрухович, відбиті на сторінках культурологічного журналу «Плерома» (заснована в 1996 Володимиром Єшкілєвим). Редактор і укладач Хрестоматійного додатку «Малої української енциклопедії актуальної літератури» (МУЕАЛ).
Автор п'ятого перекладу українською мовою п'єси «Гамлет» Вільяма Шекспіра (журнал «Четвер» № 10, 2000), а також антології перекладів американської поезії 1950-60-х років «День смерті пані День» (2006).
Західна критика визначає Андруховича як одного із найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи за значимістю у світовій літературній ієрархії з Умберто Еко. Його твори перекладені багатьма європейськими мовами, зокрема роман «Перверзія» опублікований у Німеччині та Польщі. Книга есеїв видана в Австрії.
У російському перекладі видана невелика збірка віршів (пер. А. Макарова-Кроткова та І. Кручика, «Дружба народів», поч. 1990-х); роман «Рекреації» (пер. Ю. Ільїн-Король, «Дружба народів», № 5, 2000).
Лауреат літературної премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (2001), одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпціг, 2006).

ПОЕТИЧНІ ЗБІРКИ:
«Небо і площі» (1985),    
«Середмістя» (1989)
«Екзотичні птахи і рослини» (1991)
«Пісні для мертвого півня» (2004)

ПРОЗА
•    Оповідання «Зліва, де серце» (1989) 
«Трициліндровий двигун любові» ( 2007) 

•    Романи: 
 «Рекреації» ( 1992), 
 «Московіада» (1993, 1997,2006)
 «Перверзія» (1996,  1999)
«Дванадцять обручів» ( 2003; 2004; 2005; 2006)
«Таємниця. Замість роману» ( 2007) 

НАГОРОДИ
2001 — лауреат премії ім. Гердера ( Німеччина).
2005 — лауреат премії миру імені Еріха Марії Ремарка (Німеччина).
2006 — лауреат премії книжкового ярмарку у Лепцігу за європейське взаєморозуміння.
 2006 — лауреат Літературної премії Центральної Європи ANGELUS, за роман «Дванадцять обручів».

ПОГЛЯД НА ТВОРЧІСТЬ

Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”
Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у світ збірки “Небо і площі” (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича “Середмістя” (1989) носить швидше не “бубабістський”, а “елегійно-класицистичний” характер. Уповні “балаганно-ярмарковою” можна вважати третю збірку – “Екзотичні птахи і рослини” (1991). Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.
У поезії Юрія Андруховича живе якесь особливе сприйняття світу, в основі якого – вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги, неспокою – такого, що аж обпікає вуста і серце.
З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. Уже перші публікації привернули увагу читачів оригінальністю композиції, соковитістю мови, напруженістю творчого пошуку. 1991 р. з’являється друком оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака”, що ніби заповідає характерні для подальшої прози письменника риси: схильність до гри з текстом  і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного. Романи “Рекреація” (1992), “Московіада” (1993) та “Перверзія” (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень “фізики в метафізику” і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Первезії”. 
Юрій Андрухович – письменник-новатор, найяскравіша зірка на постмодерному літературному небосхилі України, а його роман “Московіада” – зразок постмодерного твору.
“Московіада” – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, день, вільний від лекцій. Перші рядки твору – і перед нами самоіронічна, невдоволена життям незалежна особистість: “І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитку цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою. Але нема на це ради – вірші твої, певно, лишилися в атмосферних полях України, московські ж поля виявилися надто щільними для їхнього солов’їного проникнення”. Культ незалежної, вільної особистості характерний для світосприйняття постмодерніста. Роман “Московіада” уже зарахований до класики. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння “Московіади” з “Енеїдою” Котляревського, а сатиричне ставлення до історичних та національних міфів є підставою для порівняння із творами польського письменника Віктора Гомбровича.
У 2003 році виходить роман “Дванадцять обручів”, у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю “Таємниця. Замість роману”.
Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших країн і поступово складається в майбутню “книгу спостережень” над нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. 
Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині.
Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 р.



«Пісня мандрівного спудея»

Агов, мої маленькі чортенята!
З-під свити я вас випущу на світ —
туди, де кров з любов'ю черленяться,
де пристрастей i пропастей сувій…
Я — ваш отець, тож будьте мені вірні!
(які невірні рими в голові!),
але коли до серця входять вірші —
прекрасні, наче крила голубів,
які тоді надії!..
З риторик і поетик академій —
гайда на площу, як на дно ріки!
Підслухані у вирі цілоденнім,
ті рими — вчителям наперекір
(у вчителів, здається, перекір)!
Або в поля, як на зелену прощу —
читати вірші травам і вітрам!..
І постарайтесь, я вас дуже прошу,
щоб явір тихі сльози витирав, 
щоб небо, нахилившись, наслухало, 
щоб завше був натхненний соловій… 
Хвалу воздавши часові зухвалу, 
звірят і пастухів благословіть!.. 
Отож, — на світ, за діло — чарувати! 
Агов, мої маленькі чортенята!

КОМЕНТАР
«Спудеї» — це студенти академій у давнину. Часто на канікулах вони мандрували містами й селами, співали пісень, розказували вірші (які часто самі й складали), щоб прогодувати себе, а також показати свою поетичну вправність, У пісні — звернення спудея до своїх творів (пісень), які складалися з любов'ю, про любов, часто з добрим почуттям гумору. Вірші просяться на волю, і треба, щоб вони зворушували серця людей, щоб від них і «явір тихі сльози витирав», і небо слухало, і соловей співав.

                 Астролог

У нього палка потреба,
у нього жадання слізне:
окраєць нічного неба
піймати у фокус лінзи…
Бо він живе на горищі,
а там сутерени вищі:
у сутінках — мерехтіння
і сонце межує з тінню.
Він дивиться тільки вгору,
і небо лоскочуть вії,
коли в полудневу пору
від кухні смаженим віє.
Над містом літають птахи,
а поруч із ними «ахи»,
коли роззявлять на площі
голодні роти бідолахи.
Земля собі пілігримить,
кружляє собі й кружляє,
а хтось нові пелерини
на осінь собі замовляє —
а він живе на горищі
(там зимно, там вітер свище),
але насправді з горища
небесна ковбаня ближча.
У нього маєтків немає —
згори в декольте заглядає,
а в місті вічність минає
не так, як він загадає.

Коментар

Він живе у кімнатці на горищі, де дме вітер і холодно. Але для нього найвище щастя — „окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи” й поолинути думкою до зірок, намагаючись вичитати в них людську долю. Інколи він сумнівається, впадає у розпач, вирішує жити „як усі”, не марити зірками. Та, мабуть, він не зрадить ні себе, ні свого неба в зірках — своєї мрії.



      Домашнє завдання  

    

Прочитати та проаналізувати вірш "Козак Ямайка". Визначити тему та ідею твору.

24.04.2020 р.                                     Доброго дня!

Сподіваюсь, ви опрацювали попередню тему і тому для перевірки себе виконайте тести за посиланням: Творчіть Ю.Андруховича.

Тема уроку: Юрій Іздрик "Вишиванка", "Молитва". Ю.Іздрик як один із творців "Станіславського феномену".

Юрій Іздрик

(нар. 1962 р.)

Вірш «Вишиванка»

У вірші світ постає як густа вишиванка, де переплутано кольорові нитки, нав'язано чимало вузлів і перехрещено людських доль:

за що не візьмешся - вузлів плутанина

заплетені сіті пропущені петлі

між схрещених нитей прошито людину

недбалою стьожкою гладдю чи хрестиком

стежки ніби стяжки затягнуті туго

у мережу що межує з мереживом...

«Я не знаю, як змінити світ на краще, але потроху вчуся змінювати на краще себе».

Юрій Іздрик

Митець надзвичайно уважний до художніх засобів: «стежки ніби стяжки», «кожна дорога - тонка павутина», «невидиму нитку на інші несхожу / виплутує кожен... ну мало не кожен».

Умовно цю поезію, як і кожен вірш Ю. Іздрика, можна поділити на кілька частин, але остання завжди буде життєствердною. Торжествують оптимізм, добро і світло й у цьому вірші:

кохана

дитинко

ми й в сутінках світу

де поспіхом навхрест прострочено мить

знайдемо свою павутинку зі світла

вона не урветься -

вона задзвенить.

У своїх віршах «Іздрик будує віртуальну постмодерну реальність».

Тамара Гундорова

Вірш «Молитва»

До молитви як спілкування людини з Богом Ю. Іздрик звертався не раз. Інша річ, що до розшифрування смислу молитви як дійства ставлення у поета неоднозначне. У вірші «Аргентина» Ю. Іздрик писав: «я бачив молитву як камінь / я бачив молитву як танець / я бачив молитву маленьку як вічко у дверях на дно».

Вірш набув особливо широкого розголосу після демонстрації проекту відеопоезії «Україна. З вірою в серці». Тоді його прочитав актор Остап Ступка. Причиною ж появи самого ролика стали події Антитерористичної операції на сході України, починаючи з квітня 2014 р. й до кульмінації в момент Іловайського котла в серпні, коли загинули сотні українських захисників. Чи не з цієї причини читачі вважають вірш «Молитва» проханням бійця, зверненим до Бога, щоб той не залишав його у хвилину страшної небезпеки.

Передчуття покинутості на початку вірша переконують читача, що розмова з Богом ліричного героя у критичній ситуації стає ниточкою Аріадни й допомагає людині вибратися з пекельних обставин:

коли повертається світ спиною

і знов поміж нами відстань і стіни

говори зі мною

говори зі мною

хай навіть слова ці нічого не змінять

і коли вже довкола пахне війною

і вже розгораються перші битви

говори зі мною

говори зі мною

бо словом також можна любити.

Постійне повторення слова «говори» звучить як заклинання. Людина в небезпеці відчуває себе безсилою, не здатною щось змінити на краще, починає розуміти силу слова, яке може статися тілом, тобто допомогти вціліти живій істоті з плоті й крові:

я одне лиш знаю і одне засвоїв

і прошу тебе тихо незграбно несміло:

говори зі мною

говори зі мною

і нехай твоє слово станеться тілом.

Діалог із текстом

• Юрій Іздрик - один із творців «Станіславського феномену» - своєрідного мистецького угруповання літераторів Івано-Франківщини, котрі, як вважають, найповніше втілили український варіант постмодернізму у своїй творчості. 

Знайдіть риси постмодернізму у віршах «Вишиванка» та «Молитва».

Опрацюйте матеріал за посиланнями:

https://dovidka.biz.ua/yurko-izdrik-biografiya-ta-tsikavi-fakti/

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15291

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14890

27.04.2020 р.                Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Тема уроку: Марія Матіос. "Триєдина перспектива" (цикл); "Прості вірші" (цикл) - поезія як прояв сильної жінки в сучасному світі, яка може залишатися жіночною.

Марія Матіос

(нар. 1959 р.)

Цикл поезій «Триєдина перспектива»

Читати тут...

Цикл «Триєдина перспектива» складається з трьох римованих поезій, у яких описано жіночий досвід. У першій поезії зображено драму дорослішання жінки. Чоловічий світ у вірші залишається загрозливим тлом. Спроба ліричної героїні усамітнитися не дасть бажаних результатів, адже замість спокою і рятівної душевної рівноваги вона отримає тільки зневагу і погорду. Попри це жіноча душа досягне вищої орбіти, з'явиться самодостатність, самоповага й віра у власні сили. Образ-символ аркана для жінки виявиться тією стихією, яка допоможе їй вистояти й змужніти («Тебе крутитиме аркан - / На витривалість сольний танець») Такій жінці вже не страшні обмови-пересуди й усі зовнішні оцінки її вчинків або вдачі, адже судити себе саму отримує право лише вона.

Другий вірш циклу - це переживання ліричною героїнею «драми статі»: щоб чогось у світі досягти, виявляється, треба було народитися чоловіком. Проте змужніла героїня, влучно названа «Некоронованою королевою», не показує перед натовпом власного страху і невпевненості.

У третій поезії авторка говорить про те, що жінці важливо завжди залишатися собою, попри кпини, заздрість і намагання інших засудити її за непокірність («Верхи смерек - твої пуанти, / І косми хмар - твій колорит. / Танцюй сама. / Комедіанти / Хай свій ладнають реквізит. // Бо твій аркан не стане вальсом, / Хоч не жіночий то є хист. / Назвуть зухвальство - зубоскальством, / І навздогін приліплять свист»). В останній строфі лірична героїня акцентує на винятковості яскравих особистостей обох статей, які завжди почуваються в соціумі «білими воронами», тому вже йдеться не просто про жінку, а про людину взагалі. Назва вірша - символічна, адже йдеться про три ймовірні життєві перспективи жінки: самотність, суспільний осуд, самодостатність.

Цикл поезій «Прості вірші»

Читати тут...

У цьому циклі йдеться про психологію не виняткової, а звичайної жінки (на цьому наголошує насамперед назва циклу), яка прагне мати сім'ю, любити свого чоловіка, почуватися щасливою і незагроженою в житті. Цикл «Прості вірші» складається із шести автономних поезій, у кожній із яких лірична героїня намагається дати відповідь насамперед самій собі на найболючіші запитання, які ставить перед нею життя.

Перший вірш «Ти дивишся на мене каро...» - чудовий зразок любовної лірики («Ти дивишся на мене каро - // І груди протинає жар. / Ти є мій Спас. / І Божа кара. / Ти любчик мій. / І Бог. / І цар. // Гніздо моє. / І оборона. / І просто - мій ти чоловік...»). Проте миті щастя в жіночій душі несподівано заступаються тривогою від того, що її щастя може бути зруйноване кожної миті.

Наступна поезія - це промовляння жінки до Бога, благання захистити її сімейне щастя. Коханий чоловік як опора сім'ї у цьому творі постає твердинею: «На плече твоє обіпруся - / Нетерплячу згашу свічу. / Розумію тебе. / Й корюся. / І мовчу. / І мовчу. / Мовчу», - хоч сама жінка прекрасно усвідомлює ненадійність їхнього щастя. Знову лунає палке звернення до Бога: «...А біда у дзвінки нам дзвонить. / І росте - як під буком мох. / Бог вборонить. / Нас Бог вборонить. / Чи змете... / Це лиш знає Бог». Четвертий вірш циклу відсилає до міфу про те, що шлюби відбуваються на небесах і кожній людині призначена тільки одна-єдина пара. Зустріти саме свого, Богом передбаченого судженого - велике щастя, хоч і велике випробування, тому лірична героїня в обіймах коханого почувається так, як живе дерево, в яке вдаряє грім.

Пабло Пікассо. Жінка зі схрещеними руками

Інші вірші циклу характеризуються герметичністю, затемненою метафорикою. Порівняння коханого чоловіка зі смертю невипадкове. Дівчина, яка виходить заміж, переживає реінкарнацію (переродження, нове народження) і стає жінкою. За Біблією, щоб воскреснути, треба померти. Зерно, яке падає в родючу землю, теж гине, але згодом стає колосом. Отже, смерть дарує життя, тому останні рядки заключної поезії «Прості вірші» оптимістичні: «Бо я тобі, як Господу, корюся. / На кожен подих твій я підкорюсь. / Це смерть моя. / І я її боюся. / Це смерть моя. / І я її боюсь... / Ну Ти - смерть моя. / І я її боюся. / Ти смерть. / ...І я тебе вже не боюсь».

Діалог із текстом

• 1. Чи є вірші Марії Матіос феміністичними? Доведіть.
• 2. Як ви розумієте поетику назв ліричних циклів «Триєдина перспектива» й «Прості вірші»?
• 3. Які особливості поезій із циклу «Прості вірші»?

• Поетами за походженням із Карпатського регіону є і Василь Герасим'юк, і Марія Матіос. Чи відчутний у їхній ліриці вплив місцевого колориту?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати за підручником біографію Марії Матіос, зробити конспект

29.04.2020 р.                          Доброго дня!

Тема нашого уроку: Сергій Жадан. "Музика, очерет...",  "Смерть моряка". Збірка "Тамплієри" - поетичний щоденник за 2015-й - першу половину 2016 року. Широкий жанрово-тематичний діапазон поезії - від публіцистики до лірики.

С. В. Жадана неодноразово називали «законодавцем моди в молодій українській поезії». Він відмовляється від традиційних національних образів, вважаючи їх за штампи. Уникає наслідування Т. Г. Шевченка, не згадує запорізьких козаків, калину, тополю, вербу та інші поетичні символи. Щодо поетичної творчості, то в доробку С. В. Жадана такі збірки: «Цитатник», «Генерал Юда», «Пепсі», «Ефіопія», «Лілі Марлен» тощо.

Однак С. В. Жадана невипадково називають «письменником широкої спеціалізації», адже він творив і прозу. Його перу належать романи «Депеш Мод», «Anarchy in UKR», «Ворошиловград», збірка повістей «Гімн демократичної молоді» тощо.

Перегляньте презентацію біографії поета за посиланням: Сергій Жадан

Перегляньте, будь ласка, відео про автора

Прочитайте поезію "Музика, очерет..." за посиланням: 

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=13039

Ліричний герой глибоко переживає розлуку з коханою («нам з тобою тепер падає різний сніг»). Йому залишаються спогади про музику ламких очеретів, про висоту, де були у двох. І солодко завмирає, «тихо росте душа» в пригадуванні щастя і в його передчутті.

Прочитати поезію "Смерть моряка" за посиланням:

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=14100

Прочитати вірші зі збірки "Тамплієри" (на вибір):

https://knigogid.ru/books/262-tamplri/toread

Домашнє завдання:

За бажанням виконати тестову роботу: https://naurok.com.ua/test/start/205936



30.04.2020 р.                           Доброго дня, шановні учні!

Тема нашого уроку: Проза. Есе. Галина Пагутяк. "Зачаровані музиканти" - роман-фейєрія; села й містечка Галичини як прояв місцевого колориту та історичного тла оповіді; містичні й міфологічні алюзії в романі; ідея єдності людини з її витоками і природою, в якій вона живе; особливість авторського стилю письменниці.

Перегляньте, будь ласка, буктрейлер за твором Г.Пагутяк ".Зачаровані музиканти": 

Опрацюйте біографію

Народилася Москалець Галина Василівна (Галина Пагутяк) 26 липня 1958 р. в с. Залокоть Дрогобицького району на Львівщині, згодом родина переїхала у село Уріж. Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Прозаїк, член Національної Спілки письменників України. Живе у Львові.

Давно уже ніхто з жінок в українській літературі так не заворожував читача своєю міфо-поетичною прозою, як це робить Галина Пагутяк. Вона ввійшла в літературу рано, двадцятирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи. Галині Пагутяк властиві фантастично-символічна манера письма, прорив до «вигаданого світу», потяг до містики та безнастанних пошуків спасіння людської душі у жорсткому світі. Письменниця постійно прагне зазирнути і за межу людської свідомості та осмислювати пограничний стан людського буття. Недомовленість у багатьох її творах дає великий простір читацької фантазії, спонукає до співтворчості, робить образи багатовимірними, врешті, несе в собі шарм таємничості й незбагненності.

Галина Пагутяк — автор книг прози: «Діти» (1982), «Господар» (1986), «Потрапити в сад» (1989), «Гірчичне зерно» (1990), «Записки Білого Пташка» (1999), «Захід сонця в Урожі» (1993), «Перевал»

(1994), «Основа» (1995), «Кур»єр Кривбасу» (1996), «Дукля» (1994), «Смітник Господа нашого» (1996), «Біограф Леонтовича» (2001), «Книга снів і пробуджень» (1995), «Радісна пустеля» (1997), низки есе та циклу поезій.

Проза Галини Пагутяк перекладена англійською мовою (Оповідання «Потрапити в сад»; німецькою уривки з повісті «Захід сонця в Урожі», новели «Тебе спалить сонце» та «Дивись назад»; російською повість «Діти»; словацькою повість «Соловейко» та хорватською новела «Дивись назад».

На підставі подання Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка Галині Пагутяк у 2010 році присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка за книгу прози «Слуга з Добромиля».

Дайте відповіді на запитання

1.     Що таке роман?

2.   Як ви розумієте поняття роман-феєрія?  

3.   Який твір мав жанр драма-феєрія? У чому його особливості?

Спочатку потрібно визначити, що таке феєрія. Отже, феєрія — це один із жанрових різновидів драми. Для цього виду властивий фантастично-казковий сюжет, поряд із людьми діють створені уявою письменника фантастично-міфічні істоти. Сценічна дія феєрії відрізняється використанням сценічних ефектів та трюків. Драми-феєрії виникли в Iталії у 17 столітті. Пізніше, у 18–19 століттях, жанр феєрії було активно задіяно у європейському театральному, оперному мистецтві та балеті.

Особливості драми-феєрії: фантастично-казковий сюжет; дійові особи: міфічні або фантастичні істоти; відбуваються надзвичайні історії; театральний ефект з безліччю театральних трюків (західноєвропейська феєрія). Найвідомішою феєрією в українській літературі є драма «Лісова пісня» Лесі Українки.

Саме таким і є роман-феєрія «Зачаровані музиканти». В ньому присутні елементи містики, міфічні персонажі та відбуваються надзвичайні історії. Головний герой роману — Матвій Домницький — закохався в Прекрасну Пані, королеву тих, що літають в повітрі і живуть під землею. На наш погляд, що це не тільки роман-феєрія, а й філософський роман. Він ставить перед читачем одвічні питання про сенс життя та справжні цінності в ньому. Його головний герой, Матвій Домницький, вирушає в містичну подорож у пошуках Прекрасної Пані, його шлях до неї — це й дорога до розуміння самого себе.

Поєднання прозорого відшліфованого стилю з розглядом неперехідних філософських проблем створює враження глибокої води, в якій прагнеш роздивитися дно. Також є елементи психологічного та історичного романів — він повертає нас до епохи бароко та внутрішнього світу людини того часу. Матвій Домницький, маючи на меті одну ціль — віднайти Прекрасну Пані, у яку він закохався. Це дало поштовх до початку великої подорожжі, під час якої Матвій наполегливо, несамовито прагнув досягнути своєї цілі будь-якою ціною.

Як каже сама Галина Пагутяк: «Iсторія цього роману — в історії моєї родини. Мій дідо ще перед війною, пасучи коней за рікою, бачив зачарованих музикантів і панну з жовтим волоссям. Я назвала їх — Ті, що літають в повітрі.Британці називають їх сідами (різновидом ельфів).

А дія роману відбувається у 16 столітті, в містечку Журавно, де Свіча зливається з Дністром, і де добували ще 400 років тому порфир, білий камінь. Ця книга — підтвердження того, як місце, краєвид самі підказують сюжет.Найбільш романтична моя річ. Можна повторити мандрівку Матвія, який шукав Панну.Спершу Журавно. Берег Дністра з видом на гору Бокоцин, за рікою — закинутий кар’єр, де з землі визирає білий камінь. Тоді дорога на Гніздичів. Там зараз дивовижно гарний монастир з годинником.Звідти близько до Жидачева. Місце, де був монастир, біля села Гірське. Чорний ліс. Iлів поблизу Стільско з дивовижними печерами.Озеро Обшир на хуторі Прийма біля Миколаєва. I останнє — печера Прийма, яку неможливо знайти». Під час цієї мандрівки з Матвієм відбуваються різні пригоди — випадок з бабою з кошиками вишень, агрусу та малини у Жидачеві під час торговиці, випадок в Орішківцях з покаліченим хатником, зустріч з музикантами, які йшли грати на весіллі. Це далеко не повний перелік пригод з Матвієм, але тим не менш, в кожному з них розкривається душевний світ героя, його переживання і прагнення.

Роман складається з трьох частин. Перша частина складаєть- ся з п’яти розділів. Кожен з яких має свою назву. Ця частина є зав’язкою всього роману — в ній розповідається про містичну смерть дідича Олександра, втечу Матвія і віщі сни маестро Якова, пана Лукаша та Петра.

Друга частина є кульмінацією. Вона складається з сімнадцяти розділів, кожен з яких теж має свою назву. В ній розповідається про пригода Матвія на шляху пошуку тої Прекрасної пані. Третя є розв’язкою твору. В ній 11 розділів. Кожен з яких має назву. В цьому розділі розповідається про продовження подорожі Матвія і зустріч з Прекрасною Пані.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:  опрацюйте матеріал підручника.



04.05.2020 р.                                 Доброго дня!

Тема нашого уроку: Мирослав Дочинець. "Криничар".

Перегляньте, будь ласка, відео:

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ (Народився 1959 р.)

Мирослав Іванович Дочинець народився 3 вересня 1959 року в місті Хусті Закарпатської області. Закінчив факультет журналістики Львівського університету. Тривалий час працював журналістом, займався видавничою справою. Автор багатьох книжок, серед яких «Гірчичне зерно», «Мукачево і мукачівці», «Гра в ляльки. Жіночі історії», «Вічник. Сповідь на перевалі духу», «Бранець Чорного лісу», «Криничар», «Горянин. Води Господніх русел», «В'язень замку Паланок», «Світло семи днів».

Письменник про себе

Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман — це конспект певного духовного піднесення.

Мирослав Дoчинeць

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Чи зацікавила вас особистість письменника? Що про нього ви хотіли б дізнатися? У який спосіб ви можете задовольнити свою цікавість?
• 2. Знайдіть у мережі Інтернет інтерв'ю письменника, яке він дав телеканалу TV-4 у 2015 р. Які думки письменника вас зацікавили? Як письменник ставиться до творчого процесу?

Коментар

Роман «Криничар» присвячений батькам Мирослава Дочинця — Івану та Емілії Дочинець. У романі автор відкриває незглибимий вимір народної традиції, української звичаєвості, що проявляється в мові твору, глибинному знанні звичаїв, пошані до народної мудрості, любовно визбираній по крихті, умінні прозирнути і показати душу окремої людини, як живої частинки живої душі.

Роман у формі щоденника («Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії»)

Працюючи над книгою, автор спирався на документальні відомості часів XVIII століття: «Герой книги реальний, був такий чоловік. Я дістав з архіву про нього скупі дані — єпархіальну виписку, кілька сторінок його життєпису. Він робив незбагненні речі — почав будувати міст у Мукачеві. Тоді влада не могла цього зробити, хоча воно було королівським містом. Цей чоловік своїми силами та енергією його збудував. Але обернули все так, ніби влада збудувала той об'єкт. З тим русином рахувалися у Відні, Будапешті, Варшаві, Ужгороді та Лемберзі».

Роман має вигляд нотаток головного героя: у щоденних записах перед читачами поступово розгортається життя хлопчика-сироти Овферія, який завдяки наполегливій праці й терпінню досягнув визнання.

Головне — не боятися працювати й навчатися, набувати нових і нових навичок, пізнавати світ навколо себе. Та й життєве правило в героя відповідне: «працюй, навчаючись; навчайся, працюючи». Тож і береться без остраху за все: опановує малярство, гончарну справу, засвоює граматику й математику, багато мандрує — вбирає знання про світ і людей. А ще здобув важливе вміння криничара — навчився відчувати під землею воду й виводити її на поверхню.

Збагатившись новими знаннями, герой зрештою повертається до рідного міста й багато в чому допомагає своїм землякам, навіть замислює збудувати міст через річку.

І теми грошей автор роману не оминув — її теж добре розкрито. Щоправда, написав не про «владу грошей» над людиною, а якраз навпаки: мовляв, заробляти й примножувати гроші — таке саме покликання, майже мистецтво, тільки здобуте має служити людям, а не розпалювати пристрасть до наживи.

М. Дочинець зауважив, що багато в чому покладався на філософію Григорія Сковороди, зокрема на його вчення про «споріднену працю». Для письменника «Криничар» — «це книжка про Служіння з великої букви, про людину, яка служить до кінця свого життя, у цьому подвиг наш — просто служити».

І ще один цікавий факт: письменник створив і суто дитячу версію свого твору й назвав її «В'язень замку Паланок». Ось як це прокоментував: «Були прохання від педагогів, батьків та різних фондів. Головна ідея — є свій готовий герой, який всього добився завдяки вмінням та розуму, а наші діти вимушені виростати на чужих, та ще й штучних. Цей герой нам близький та зрозумілий за духом. У нього такі ж незбагненні пригоди, як у графа Монте-Крісто».

Коментар

Для того, щоб схопити і відтворити життєвий фрагмент, щоб намалювати замальовку дійсності, зробити звичне незвичним, очудненим, потрібно дуже скрупульозно, точно і майстерно віднаходжувати потрібні слова. М. Дочинець акумулює в слові чи словосполученні головний ідейний концепт, майстерно добирає слова, що вміщують запах, колір і звук, передають плин часу, динаміку подій та мінливість світу.

Oлeнa Талько, дослідниця літератури

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справив на вас роман? Які літературні асоціації викликав? Чи справдилися ваші очікування щодо твору М. Дочинця?
• 2. Хто є оповідачем у романі? На вашу думку, які художні можливості криються в такій формі оповіді?
• 3. Яким постає головний герой роману? На вашу думку, що найбільше в герої приваблює автора? Обґрунтуйте свої міркування. А як ви ставитеся до персонажа?
• 4. Який моральний урок мають винести читачі роману?
• 5. Поміркуйте, чому автор переносить дію свого твору в далеке XVIII століття.

Запрошуємо до дискусії

• 6. На вашу думку, цей роман належить до масової чи елітарної літератури? Мирослав Дочинець — постмодерніст?

06.05.2020 р.                       Доброго дня, шановні учні!

Тема нашого уроку: Юрій Андрухович. "Shevchenko is OK" - есе, у якому автор звертає увагу на потребу нового осмислення класичної літератури. Актуальність потреби пошуку Тараса Шевченка з "людським обличчям".

З біографією Юрія Андруховича і творчістю його як поета ви вже знайомі. Сьогодні - Андрухович-прозаїк.

Повторіть, будь ласка, відомості про літературні стилі:

Повторіть відомості про постмодернізм:

                                     

Прослухайте  текст есе "Shevchenko is Ok":

 

Запишіть у зошити, які факти з життя Т. Шевченка стали для вас новими. Яка нова інформація про поета вас зацікавила або вразила, стала несподіваною?



07.05.2020 р.                Доброго дня, шановні одинадцятикласники!  

Тема нашого уроку: Оксана Забужко. "Казка про калинову сопілку" - повість-притча; міфологічна основа повісті; жіноча версія легенди про Каїна та Авеля, яка обертається напруженою психологічною драмою. Образи сестер - Ганни-панни та Олени як казкові моделі дідової і бабиної дочок. Понадчасовість образу-символу калини у повісті.

Оксана Забужко - наша сучасниця, відома українська письменниця. Її твори (лірика,оповідання, есе, повісті, романи) вже встигли завоювати любов читачів і визнання критики в Україні та за кордоном.

Опрацюйте біографію письменниці за підручником.

Перегляньте, будь ласка, невелике відео про твір О.Забужко.

Повість "Казка про калинову сопілку" - справжнє диво. Своєю чистою, як джерельна вода, мовою, розповіддю про селянський побут, фольклорними цитатами, ліричністю дуже нагадує драму-феєрію Лесі Українки "Лісова пісня". Може, тим, що обидві авторки – українки, волинянки, що саме любов до рідного краю – Волині – надихнула їх на створення таких шедеврів?!

Жанр твору

Оксана Забужко називає свій твір повістю "Казка  про калинову сопілку".

За визначенням В.Лесина, "повість - переважно прозовий епічний твір, в якому змальовано широку картину життя окремих персонажів протягом тривалого часу".

Казка - "давній за походженням і популярний в народі епічний жанр фольклору".

Звернемося до нашого твору. Безперечно, це повість: ми слідкуємо за життям, працею, вихованням дітей у родині Василя та Марії протягом 20 років. Але ж поряд з цим у повісті багато жанрових ознак казки: дідова дочка й бабина дочка, трикратні повтори-звернення Ганни - панни до батька попа, і сатани про суть вчинку Каїна, змій-перелесник, калинова сопілка, що сама співає, фантастична кінцівка твору. Все це дає підстави стверджувати що повість Оксани Забужко тісно переплітається з казкою. І все ж перевагу надаю ознакам повісті: відповідній спосіб художнього зображення дав можливість письменниці показати рух життя, розвиток характеру головної героїні - Ганни – панни, а численні побутові подробиці вказують, що дія, описана в повісті, відбувається в українському селі кінця XVIII -першої половині XIX ст.

Отже, "Казка про калинову сопілку" - це повість і казка водночас, тобто це твір жанру мішаної форми, оскільки в ньому наявне перехрещення різних способів художнього зображення. Є в цьому творі елементи і ліричні, і драматичні, але вони підпорядковані епічній організації художнього матеріалу.

 Сюжет  повісті "Казка про калинову сопілку".

Сюжетом повісті О.Забужко "Казка про калинову сопілку" є розповідь про давню українську трагедію роду.Твір має багато своїх прапопередників. Це й античний біблійний сюжет про Авеля та Каїна і народні казки й балади про калинову сопілку, і вірш Ліни Костенко "Калинова сопілка", і літературна казка Б.Грінченка, Л.Шияна та інших.Також письменниця непомильно використовує  літературні твори, фольклорні цитати, створює  дивовижний твір про історію українського селянського побуту, про велику трагедію українського роду, про Добро і Зло. Повість невелика за розміром та складається з  невеликих частин, що тісно пов'язані за змістом,  композиція твору струнка, чітка, красива.

Експозиція: у родині Василя та Марії вродилася дівчинка з місяцем на лобі: Ганна – панна.Мати  зичить щастя донечці, бо сама  вийшла заміж за свого Василя "на зло" своєму батькові , бо ж не віддав її заміж за любого й коханого.

Зав'язка:  народжується друга дівчинка-мізиночка. Оленкою назвали. І ніби поділили Василь та Марія дітей. Василь бавився з Оленкою, Марія пишалася своєю Ганною - панною, а люди казали: "Дідова дочка й бабина дочка".

Розвиток дії: підростали дівчатка, ворожнеча між ними збільшувалася. Ганна - панна завидувала Оленці, особливе загострення стало відчутним після сватання Дмитра до Оленки.

Кульмінація: настає  неділя – остання Оленчина дівоцька. Заздрість роздирає душу Ганні, тому вона зазиває сестру до лісу та вбиває її ножем. «Ніби  не допустила вона сестру до її долі до її щастя...»

Т.Л.Ретардація - (уповільнення) - це ті епізоди епічного твору, в яких автор свідомо моделює затримання в розвитку тих процесів, які набували значної гостроти.

Ретардація: в селі поширюється звістка про зникнення Оленки, минає час,  забувати стали в селі про дідову дочку. Аж тут прийшла чумацька валка, і розповів один з чумаків про сопілку, що вирізав з калини у їхньому лісі.Коли  хлопець притулив сопілку до губ, то вона жалібним голосом розповіла про злочин сестри.

Розв'язка: Ганнуся із посміхом зізнається у злочині. Коли послали по залогу, щоб взяти дівчину в бійницю та закувати в пута,то  в хаті було порожньо, тільки на полу зостався  слід, мов смоляним віхтем черкнуло. Щезла бабина дочка.

Тема та ідея твору

Тема:  сумна розповідь про двобій Добра і Зла, про велику трагедію українського роду.

Ідея:  акцентувати увагу глядачів на важливому значенні дотримання цінностей християнської моралі, необхідності морально-етичного виховання молоді.

Діалог із художнім текстом. Прочитавши повість О. Забужко «Казка про калинову сопілку», ви помітили, що авторка майже не відводить місця в тексті описові внутрішніх переживань Оленки, зображуючи її передусім з погляду рідної по матері сестри (не зведеної, як в казці, та й не від батька дівчини. На початку твору ми дізнаємося, що Ганнусю прижито від коханого чоловіка, за якого Марія не вийшла заміж, проте всупереч батькові провела ніч і завагітніла Ганнусею, доля Оленки – бути дочкою Марії від некоханого Василя). Спробуємо зрозуміти старшу сестру.

 Дайте відповіді  на питання:

-  Коли Ганнуся відчула, що Оленка їй стала тягарем? 

-  Яке місце у творі відводиться легенді про Каїна та Авеля? 

-  Чому О. Забужко вдається до містифікації твору? Прочитайте уривки, які свідчать про це.  Яку роль виконує у цьому баба-прочанка, ворожка?

-  Чому вчинок Ганнусі стає відомим лише після того, як чумаки вирізали сопілку і заграли на ній? У яких творах фольклору наявний подібний сюжет?

-  Яку роль у повісті виконує Дмитро? Як ви поясните вчинок Марії, коли той замість Ганнусі, сватає Оленку? Про що відбулася розмова між хлопцем та майбутньою тещею? Про що вона свідчить?

-  Чому Ганнуся боялася залишитися старою дівою? Як вплинули на неї соціальні стереотипи, що діяли на селі?

-  Коли Оленка відчула свою перемогу над Ганнусею? 

-  Як почувала себе Ганнуся, вбиваючи сестру? Чи готувалася до цього? Як себе поводила? Чи зуміла врешті-решт героїня звільнити свою долю від тягаря мати сестру?

 Займи позицію.

- Сім'я є головним місцем ґендерного насильства. Вона готує своїх членів до життя в суспільстві, закладає ґендерні стереотипи, ґендерний розподіл праці. Як авторка говорила  про жіночу долю у творі?

Прокоментуйте слова:

-  "от вам і всенький жіноцький вік – не встигаєм оханутися, а вже й дочка на виданні, а ти – вже бабою, дарма, що й тобі ще брови не злиняли, - агов, люди, а де ж моє життя, в яку ополонку провалилося за щоденним поранням - шпортанням, хата - поле - город - кури - гуси - свині - корови, дитячі хвороби, ниючи надвечір крижі, й не згадати коли востаннє на небо дивилася?... Мовчи, бабо, знай мовчи, менше гріха буде",

-  «вже ж, звісне діло, дочки — чужа радість»;

-  «посаг треба Ганнусі справляти, королівський має бути посаг, щоб ніхто потім не смів цвікнути, що взяв її голу-босу».

-  Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?

 Перевірка засвоєних знань і вмінь (письмово)

Продовжити речення ( за кожне речення 1 бал):

-  Марія більш за все в житті цінує …

-  Для Василя найважливішим   є…

-  Ганна зростає …

-  Оленка цінує в людях…

-  Причиною  ворожнечі між сестрами є …

-  Найбільшим злочинцем у творі є…

.

  Домашнього завдання

Написати відгук про твір, охарактеризувати образ Оленки.



08.05.2020 р.                                Доброго дня!

 Тема нашого уроку:  Сергій Жадан. "Ворошоловград" - твір жорсткий, меланхолійний та реалістичний про людину, яка намагається протистояти тиску бездуховного прагматизму сьогодення і відвойовує своє право на буття. Часові шари та їхнє переплетіння в романі. 

Шановні одинадцятикласники! Ви вже знайомі з творчістю С. Жадана, а саме  з його поезією. Сьогодня ми поговоримо про його роман "Ворошиловград".

Опрацюйте, будь ласка, матеріал за посиланням:
https://zno.if.ua/?p=6304

Опрацюйте матеріал підручника на ст . 311-312



13.05.2020 р.            Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Тема нашого уроку: Марія Матіос. "Майже ніколи не навпаки" - сімейна сага в новелах. Міфологічні витоки в романі. Біблійні алюзії, їх роль. Особливості оповіді й характеротворення.

Перегляньте, будь ласка, відео: 

Прочитайте твір за посиланням: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=15296

Сімейна сага в новелах («Майже ніколи не навпаки»)

Авторка сама визначила тему й ідею твору: «Ця книга — про те, на що здатне людське серце, яке вражене любов'ю, ненавистю, бажанням помсти, заздрістю, і на що воно спроможне у часи випробування радістю і печаллю. Коли мене питали, яка головна думка твору, відповідала і такими ж словами підписувала книжки: «Честь понад усе». Кожен персонаж доводить своє людське алібі морального плану. Воно може видатися для когось жорстокістю чи злом. Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають діамант перед прожектором, і з'ясувати, чому людина вчинила, можливо, жорстоко, але справедливо».

Назва роману спрямовує до морально-філософського узагальнення. Недарма знаходимо такі промовисті рядки, що її пояснюють: « Зрештою, люди нікому ніколи не встигають ані подякувати за добро, ані заплатити за свої образи. Нікому. Навіть собі. І майже ніколи не є навпаки».

Твір складають три великі новели. Основні події відбуваються в буковинському селі за часів Австрії. Люди живуть у гірському, але не ізольованому від усього світу просторі: найбільше мешканці Тисової Рівні зазнали «зовнішнього» втручання під час Першої світової війни — від вояків російської армії.

У першій новелі — «Чотири — як рідні — брати» — розкрито трагедію родини Чев'юків. Через заздрощі й помсту смертельно скалічено наймолодшого з братів Дмитрика. Його батька застрелено на полюванні, а сини Оксентій та Андрій, змовившись супроти старшого брата Павла, за сприяння продажного нотаря підробляють батьків заповіт на свою користь.

Життя подружжя Варварчуків опиняється в центрі другої новели — «Будьте здорові, тату». Це драматична розповідь про примусовий шлюб без кохання, що й призвів зрештою до зради.

Третя новела «Гойдалка життя» так само про кохання, розрахунок, ревнощі й помсту, але вже в іншому освітленні. Повернувшись із війни, Григорій Кейван лютує і прагне помсти, адже його дружина, яку зґвалтували російські вояки, народила від них дітей. Тому під впливом гніву погоджується стати співучасником злочину.

У кожній із новел основні події висвітлено з різних поглядів. Читачі не одразу, а лише поступово одержують нову й важливу інформацію про персонажів та з'ясовують мотиви їхніх учинків. Авторка розкриває «правду» кожного зі своїх героїв, художньо осмислює їхню залежність від звичаєвого права, стереотипів селянської моралі, та почасти — від соціальних умов.

Опрацьовуємо прочитане

• 1. Яке враження справив на вас роман у новелах «Майже ніколи не навпаки»? Які запитання у вас виникли?
• 2. Де і коли відбуваються події роману?
• 3. Схарактеризуйте сюжет новели «Чотири — як рідні — брати». Хто є героями цієї новели? Які другорядні персонажі трапляються? Яку роль вони виконують у сюжеті?
• 4. Хто є героями другої новели? На вашу думку, чому вона має назву «Будьте здорові, тату»? Чи пов'язані сюжетно перша і друга новели? Обґрунтуйте свої міркування.
• 5. Хто є центральними персонажами останньої новели? Які сюжетні лінії завершуються в цій новели?

• Як би ви визначили жанровий різновид твору Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки»: реалістичний роман, роман-притча, роман-сага тощо?

• Які алюзії застосовує письменниця для розкриття ідеї свого твору?

• Чому письменниця переносить події свого твору в далеке минуле?

Повторіть визначення: 

Алю́зія літературна (лат. alludere — жартувати, натякати) — художньо-стильовий прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події, має витлумачити обізнаний і кмітливий читач. Наприклад, образ «Лисиці брешуть на щити, і кличе див поверху древа» (вірш М. Рильського «Слово про рідну матір») уповні розкривається за умови ознайомлення читача з першоджерелом — «Слово о полку Ігоревім». Алюзію також можна витлумачувати як засіб інтертекстуальності, як один із способів розгляду літературного твору в межах літературної традиції. Поняття алюзії в літературі трактують і ширше — як особливий вид алегорії, що, на відміну від інших її видів, розгадається у зв'язку з конкретними фактами й подіями історії та мистецтва: Ганнібалова клятва, Архімедів важіль, вічний революціонер.



14.05.2020 р.          Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Тема нашого уроку: Софія Андрухович. "Фелікс. Австрія" - бестселер по-галицьки. Зображення епохи через хронотоп провінційного містечка. Особливості оповіді - щоденник головної героїні Стефи.

Опрацюйте біографію авторки за підручником.


Ознайомтеся з матеріалом за посиланням: https://comma.com.ua/article/feliks_avstriya_sofii_andruhovich/

Перегляньте, будь ласка, відео:

15.05.2020 р.  18.05.2020 р.                                               Доброго дня!

Тема наших двох уроків: Драматургія. Олександр Іванець "Маленька п'єса про зраду" - жанр антимюзиклу; типово постмодерні літературні і музичні ремінісценції й алюзії. Центральна тема - розгляд феномену зради, виявлення її природи на всіх рівнях: інтимних, дружніх стосунках, у певному соціальному середовищі, у суспільстві, у конкретному часі, за певних політичних умов і незалежно від них.

Ознайомтеся, будь ласка, з життям і творчістю драматурга та кіносценариста за посиланням:  http://lib.dndz.gov.ua/?pid=508

Прочитайте твір за посиланням:  "Маленька п'єса про зраду"

Перегляньте відео:

           

          Аналіз драми «Маленька п’єса про зраду для однієї актриси»

        Дуже цікава невеличка драма, драма-антиутопія, як характеризують її критики. Читаючи її неоднозначні емоції переповнюють: спершу шкода головну героїню, потім шкода аж до мурашок, апогея наступає, коли Она дізнається про зраду...так шкода, коли ми розуміємо, що її коханий зрадник, саме через нього вона у інвалідному візку, здається, що можна далі передбачити розвиток дій (самогубство), а тут раз, і Она підіймається з візка та ще й ми розуміємо, що вона працє на якісь партію...непередбачений поворот.

       Дія відбувається в умовному «сьогодні», невизначена країна і рік, але ми ніби розуміємо, що це розпад СРСР, оце порівняння з паріями і вказівка на те, що від того часу нічого не змінилося. Люди бідують, ми це бачемо з того, як живе сама Она, економить, дуже економить: «Ще лишилася у вас для мене заморочечка? Одна, маленька порційка… А підливка яка у вас до неї? Жучинка? Павучинка? Тарганівочка?»

       Цікавим є те, що є кілька дійових осіб, але їхніх реплік нема, ми їх розуміємо тільки з відповідей Они, не виникає ніяких труднощів у сприйнятті, про що свідчить майстерність автора. Мова емоційна, експресивна, відчуваються почуття Они, велика кількість знаків питання, знаків оклику, засто зустрічається три крапки. Саме це нам демонструє повну картину подій і характеризує образ.

       Якщо аналізувати систему образів, то можна сказати, що кожна дійова особа викликає певні почуття, має свої особливості, характерна. Она – старанна, відмінниця, усього досягла своїми силами, на початку драми, ще й мучениця, бідна, а уже у кінці до характеристик можна додати хитрість, підступність, лицемірство та неперевершені акторські дані. Про усіх інших (подругу й коханого) ми дізнаємося зі слів Они і сприймаємо, як правду, хоча уже аналзуючи, я маю сумніви, можливо, переповідаючи свою історію, вона десь і прибрехала. Образ подруги – Мона має впливового батька, усе їй дістається легше, але вона, на мою думку, відчуває себе нижчою від Они, бо повторює постійно за нею «І не тільки у школі, не тільки в науці – у всьому! Коли на першому курсі ми їздили до лісу, і я маленький букетик жумжини приколола собі на куртку, ти одразу ж зробила й собі це саме. Іще й в університет наступного дня з ним прийшла! А всі дивуються, кайфують – ах, ця Мона, ах, ця Моночка, який смак, яка фантазія! А це мій смак, і це моя фантазія!.. Коли я почала палити, ти також не забарилася. І не якусь іншу марку, а теж “Фільборо”! А потім я, одного разу, ми сиділи у кав’ярні, утрьох, ти мусиш пам’ятати, – тож я одного разу діставала сигарету з пачки, а вона була остання, ще й надламана. І я відірвала фільтр і викинула. І палила її так, без фільтру. А через хвилину ти дістала з сумочки пачку – і теж відщипнула фільтр і запалила сигарету. Я пила мепс без цукру – і ти пила мепс без цукру. Я гризла трик – і ти гризла трик. Ти крала в мене все – мої фасони, мої смаки, мої вирази, мій стиль життя!»

        Коханий постає перед нами, як дуже розумний юнак, справедливий, чесний, порядний, вірний, але потім усе це розвінчується, коли ми дізнаємося про зраду, підставу коханої Они і про те, що вигіднішою для нього є Мона, перспектив більше. Виходить, що у одній невеличкій драмі так подається зміна, повна зміна характеристики образів.

         У драмі простежується як зовнішній, так і внутрішній конфлікт. Зовнішній конфлікт – це зрада коханої людини. Можна зазначити, що коханий зраджує її двічі: вперше, коли радить, я думаю, що вмовляє її прикути себе наручниками до брами, а сам викликав поліцію, навіть не замислючись над тим, що ж буде з Оною. Вдруге він зраджує Ону з її подругою, бо таки, бувши, з моною у нього більше перспектив. Тут ще й переплітається оцей конфлікт між подругами. Внутрішній конфлікт – це протистояння двох політичних сил. Глибинний сенс внутрішнього конфлікту криється у назві твору. В "Маленькі й п’єсі про зраду для однієї актриси" йдеться про тотальну зраду – не лише кохання і дружби, але й ідеалів, і власного народу, який стає розмінною монетою у запеклій політичній боротьбі за владу.

       Безумовно цінність драми величезна, на емоційному рівні – це отримання задоволення від прочитання, неординарний, непередбачуваний (підтверджується поглядами друзів, яких я вмовила почитати) сжет, може пережити величезну кількість почуттів, від мутку до обурення. Пізнавальним є аналіз і порівняння ситуації з сьогоденням і те, як такі умови впливають на суспільство загалом і кожну людину окремо.



20.05.2020 р.,  21.05.2020 р.          Доброго дня, шановні учні! 

Тема двох наших уроків: Позакласне читання. Галина Пагутяк "Кіт з потонулого будинку"

Прочитайте повість за посиланням та проаналізуйте її:  https://prostolib.com/reader/200714





   22.05.2020 р., 27.05.2020 р.             Доброго дня, шановні учні!

Тема наших двох уроків: Література рідного краю.

Перейдіть за посиланням та опрацюйте творчість письменників Запорізького краю: https://sites.google.com/site/hatachitalnazaporizza/klasifikaciie/avtori-za-stilem/poeti-zaporizkogo-krau

Оберіть твір одного з авторів, який найбільше сподобався та проаназізуйте його. Аудіофайли з аналізом творів надсилайте на VIBER.

Готуємося до контрольної роботи за темою: "Постмодернізм і постпостмодернізм"!!!



25.05.2020 р.            Доброго дня, шановні одинадцятикласники!

Сьогодні ми з вами виконуємо контрольну роботу за темою: "Постмодернізм. Постпостмодернізм". У зошитах запишіть, будь ласка, число та тему роботи.

Виконайте тести за посиланням: https://naurok.com.ua/uploads/files/305/184211.pdf

Фото роботи надішліть мені на Вайбер. Час виконання роботи - 45 хвилин. 
                                                     Бажаю вам удачі!!!





28.05.2020, 29.05.2020 р.    

Повторення вивченого матеріалу, підготовка до ЗНО!!!